Дівчинка майже нерухомими руками пише і малює
Алінка Пась – другокласниця, але до школи, що в селі Добре Камінь-Каширського району, де дівчинка мешкає з батьками, вона ходить лише двічі в навчальному році – на перший та останній дзвоник. Точніше, її привозять мама чи тато у візочку – сама ж Алінка таку відстань подолати ще не в змозі, вона лише вчиться ходити.
Аліна ПАСЬ
У дівчинки від народження рідкісне захворювання – артрогрипоз (уражені суглоби рук і ніг). Та попри тяжку недугу, Алінка – дуже старанна учениця (вчителька проводить з нею індивідуальні заняття на дому), навчилася не тільки читати й рахувати, але й писати. Останнє особливо вражає, адже вона не може підняти ні правої, ні лівої руки! Олівець стискає обома руками, а зошита, у якому виконує домашні завдання, наловчилася притримувати животом. Важко уявити цей процес і що можна написати таким чином, але результат просто приголомшливий: почерк не гірший, ніж у здорового учня-відмінника.
– Коли я показувала її зошита на комісії медикам, котрі опікуються такими дітьми, – не вірили, що це вона писала, – розповідає мама Алінки Галина Миколаївна. – Ми не наполягали, щоб писала ручкою, комп’ютера купили, щоб набирала літери на клавішах, думали, що так буде їй легше. Та Алінка сама взялась учитися. Вона в нас дівчинка наполеглива, з характером. Тепер не тільки пише, а й малює. Нещодавно і ходити почала потроху сама. А коли народила її, то в пологовому будинку сказали, що навряд чи така дитинка житиме. Їй навіть місцеві лікарі діагнозу не змогли поставити, адже в районі такі діти ще не народжувалися. Лише в області сказали, що це артрогрипоз. Не тільки рідкісне захворювання, а й таке, що важко піддається лікуванню. Принаймні, в Україні його не лікують. Але ми не здавалися: возили донечку до Києва, в Польщу. У Варшаві нам запропонували операцію, але на той час вартість її для нас була непідйомною. Лікуємося в обласній лікарні, в лікаря Володимира Кулінича – дуже добрий спеціаліст, завдяки йому маємо невеличкі успіхи – донька в травні почала потроху сама ходити.
У Галини та Віталія Пасів, крім Аліни, ще троє дітей: дві старші доньки, також школярки, і найменшенький син. Те, якою вродилася дівчинка, деякий час жінку стримувало від народження ще однієї дитини. Та все ж таки подолала страх і ризикнула. Пилипко (так назвали єдиного поки що в сім’ї хлопчика) народився здоровим. Тепер уже також школярик. Але ходять юні Пасі на уроки в різні зміни: приміщення місцевої школи затісне, тож дирекція змушена таким чином вирішувати проблему переповненості, що додає турбот батькам багатодітних сімей.
Прощаючись, Аліна повідала нам свою мрію – стати художником або архітектором, адже найбільше любить малювати будівлі. А ми пообіцяли їй років через три-п’ять приїхати знову – на виставку її картин. Знаючи, яка працьовита, наполеглива й натуриста ця мужня дівчинка, віриться, що мрія її обов’язково збудеться.
Микола Шмигін,
Волинська область
| Comments: |
