Француз та українець шукали «Вихора»

Йдеться про 28-річного Фаб’єна Джуеза із Франції та 64-річного Дмитра Годуна із села Новомиколаївка на Херсонщині. Вони донедавна нічого не знали один про одного і не відали, що Роман Карлович Кернтопф, сотенний УПА «Вихор», який загинув у 1947 році і якому у селі Головин Костопільського району споруджено пам’ятник, – їхній спільний предок. Наразі доля родинно звела Джуезів із Годунами – і вони разом побували на Рівненщині.

Повстанців під псевдо «Вихор» знайшов… два десятки

Фаб’єн Джуез, лісівник за професією та історик за покликанням, в Інтернеті несподівано натрапив на публікацію про Дмитра Годуна, якому мама, колишня партизанська зв’язкова, перед смертю відкрила таємницю, що його батьком є сотенний «Вихор» із німецьким прізвищем Кернтопф. Для Фаб’єна це прізвище було добре знайоме, адже його бабуся Лідія – теж із Кернтопфів. У неї був брат Роман, 1913 року народження, який під час Другої світової війни пішов на фронт і пропав безвісти. Відтак народився здогад: чи це часом не один і той же Кернтопф? Подальший «вихід» на Годунів, листування з ними, а затим і приїзд в Україну Фаб’єна остаточно підтвердили, що для француза сотенний УПА «Вихор» – дідусь (як брат бабусі), для українця – батько, а між собою Фаб’єн Джуез і Дмитро Годун – племінник та дядько.

– Моя бабця Лідія, яка виїхала з України разом з усім сімейством Кернтопфів за кордон у 1939 році, навчила мене української мови, – розповідає француз. – Вона, слава Богу, досі жива, часто згадує про село Берестовець на Рівненщині, де мешкала, а ось відвідати рідний край здоров’я не дозволяє. Коли привезу із Берестовця пригорщу рідної землі, буде плакати і радіти. А ще втішиться, що знайшовся слід Романа і що в Україні йому навіть пам’ятник поставили.

Ще більш щемливою постає розповідь Дмитра Годуна, котрий на основі пережитого написав історичну повість «Незаконнонароджений».

– У дитинстві я часто набридав матері одним і тим же: хто мій батько, чому його немає з нами, чому хлопці обзивають мене байстрюком? – зізнається Дмитро Годун. – А вона, плачучи, відповідала: «Підростеш, розповім. Знай лише: твій батько загинув на війні». Життя йшло – я закінчив восьмирічну школу у селі Губків Березнівського ра-йону, куди мама переїхала, вийшовши заміж. Після військової служби доля закинула мене на Херсонщину, навчався у Скадовському сільгосптехнікумі. Нині мешкаю у селі Миколаївка Херсонської області. Отож, де б я не бував, хотілося дізнатися правду про батька. І ось, коли мама дуже захворіла, відкрила таємницю. Щовечора майже тиждень розповідала, як була зв’язковою УПА під псевдо «Ніна», як виконувала завдання, неодноразово рятувалася від смерті, як взимку доставляла грипс до криївки і посеред лісу у неї почалися пологи, тоді на крик збіглися люди, які там були випадково… Усе повідане настільки вразило мене, що я нотував мамині спогади, які вилилися у мемуарну повість «Незаконнонароджений». Фактів про батька виявилося не так вже й багато. Мама, у яку він закохався, навіть його справжнього імені не знала. Відала тільки, що він – сотенний «Вихор». Позна-йомилися вони у маминої тітки на хуторі, де було «явочне» місце. Потім десяток разів перетиналися їхні шляхи-дороги під час повстанських діянь. Останнього разу – у криївці, куди зв’язкова принесла грипс і де зізналася «Вихору», що у них буде дитина. Тоді повстанець вельми зрадів, думав, у яке безпечне місце відправити кохану… Його останніми словами, мовленими до мами, були: «Бережи себе і нашу дитину!» Бо Вихор пішов на завдання і не повернувся, загинув у бою.

Довідавшись від матері про батька, Дмитро Годун вдався до активних пошуків і відразу наткнувся на труднощі. З’ясувалося, що тільки на рівненсько-волинських теренах повстанців під псевдо «Вихор» було… майже два десятки.

Німецький офіцер перейшов до лав УПА

– Куди я тільки не писав, до яких тільки архівів не звертався, – зізнається Дмитро Годун. – Але ніяк не знаходив «прив’язки» до мами. Особливо чимало таких відгуків отримав після декількох публікацій у пресі під назвою «Мого батька звали Вихор». Отримав і фотографії «Вихорів», але кожного разу мама казала, що то не він. І раптом завдяки рівненському досліднику Ростиславу Ягничу до моїх рук потрапила фотокартка, від якої мама ледь не зомліла – вона з першого погляду впізнала свого «Вихора». Відтоді я достеменно знав, кого саме маю шукати. У цих пошуках мені чималу допомогу надав Михайло Колодій із Костопільського району, котрий, до того ж, став ініціатором спорудження пам’ятника на могилі сотенного «Вихора». Ось так я довідався про рідного батька. Ним був Роман Карлович Кернтопф (Завірюха). Чому Завірюха? Бо він хоч і мав німецьке прізвище, але за національністю не був німцем. Його батько – українець, офіцер петлюрівської армії Завірюха. Просто, коли він загинув, мати «Вихора» Анна, моя бабця, вийшла заміж за німецького колоніста, і той усиновив Романа. Перед Другою світовою війною сім’я виїхала у Німеччину. Там Роман пройшов вишкіл і повернувся в Україну уже як німецький офіцер. Але, потрапивши в рідні з дитинства краї, зробив відчайдушний крок: дезертирував з чужої йому армії і влився у ряди УПА. Тоді ж повстанець і познайомився з моєю мамою. Очевидці розповідають, що «Вихор» був безстрашним воякою, брав участь у боях проти фашистів та енкаведистів, з іншими визволяв кар’єр у Берестовці, знищив колони автомашин з німцями… А загинув він у бою з «яструбками». Енкаведисти уже мертвого завезли його у село Головин, хотіли закопати без відправи. Але друзям повстанця вдалося викрасти тіло і поховати з християнською пошаною. Згодом з почестями перепоховали «Вихора» у Головині. На могилі сотника, а також на місці бою постав пам’ятник борцям за волю України. Це місце для мене – священне.

А нині стало священним і для Фаб’єна Джуеза, котрий приїхав сюди, аби поклонитися перед світлою пам’яттю свого предка, котрий, не шкодуючи життя, боровся за Україну. До речі, українська земля настільки привабила Фаб’єна історією, природою, красою, що француз хоче тут мешкати. Вже й наречену-українку собі знайшов. Вона – журналістка, тож, можливо, разом творитимуть і писатимуть історію України.

Сергій НОВАК,

Рівненська область

• Нравится
•