Винуватцем зробили загиблого велосипедиста
Два роки тому в нашій газеті було опубліковано матеріал «Смерть під колесами “Мерседеса”, в якому йшлося про трагічну загибель 19-річного юнака із села Крайня Деражня Новоград-Волинського району, студента Житомирського аграрного університету Олександра Рабченюка. Хлопець від отриманих на трасі Київ-Чоп травм помер у лікарні, а водія (громадянина Білорусі, який збив його «Мерседесом») українські правоохоронці відпустили додому.
Ольга Рабченюк на могилi сина
Тоді в редакцію з листом звернулася мама загиблого юнака Ольга Рабченюк. Жінка і досі переконана – її син загинув на пішохідному переході. Але під час слідства справу було сфабриковано, ніби хлопець потрапив під машину зовсім в іншому місці, за півтори сотні метрів від переходу. Проте найбільше запитань у цій справі викликав той факт, що білоруського водія українські міліціонери чомусь відпустили, навіть не з’ясувавши до кінця всіх подробиць ДТП.
Ольга Рабченюк написала десятки листів у різні правоохоронні інстанції, намагаючись з’ясувати істину і добитися справедливості. А в результаті отримала “постанову” слідчого Новоград-Волинської міжрайонної прокуратури, в якій сказано: “Експерт-автотехнік провів відповідні дослідження та пояснив, що причиною виникнення ДТП є невідповідність дій велосипедиста вимогам Правил дорожнього руху. Після проведення всіх можливих слідчих дій по встановленню причини ДТП, було прийнято рішення про повернення документів водію автомобіля “Мерседес” – Лютіку В.” Ось такі висновки. І винуватець тієї аварії – загиблий 19-річний Олександр Рабченюк. Адже він нічого не зможе ні підтвердити, ні спростувати.
Проте наполеглива мати не збирається здаватися. Ми стоїмо на цвинтарі біля могили Олександра, і жінка розповідає:
– Мені часто сниться син, але завжди чомусь сумний. Хоча в реальному житті він був життєрадісний, постійно в центрі уваги – душа будь-якої компанії. Цього літа на його могилу приїжджав студентський друг із Житомира і однокурсниця. Вони вже закінчили університет, був випускний – і згадували мого Сашу, – Ольга Аркадіївна витирає сльози. – Не забули сина, хоча він з ними тільки два роки провчився. Він би також вже закінчив. Мені так серце здавило, що не можу передати. Кажуть, Бог забирає до себе кращих…
– Священик радить простити тих людей з Кобрина, які їхали у «Мерседесі», а я не можу, – признається вона і задає питання, на які навряд чи отримає відповіді. – Чому вони не рятували мого сина? Чому не допомогли? Саша дуже хотів жити, але ці люди замітали сліди аварії, замість того, щоб відразу везти його в лікарню. У мене тепер єдине бажання: побачити того водія «Мерседеса». Вже кілька разів навіть збиралася поїхати в Білорусь і подивитися йому в очі, чи спить він спокійно? Мені розповідали, що його дружина померла від раку. Але хіба мені легше від того, що сталося в них. Це мені не поверне сина…
Кость ГАРБАРЧУК,
Житомирська область
| Comments: |
