Народний цілитель
– Чи то тиск, чи що – не знаю… Голова тріщить, мучуся, а таблетки пити не хочу, – жалілася на прийомі у Андрія Сеника 69-річна жінка.
Андрiй Сеник зцiлює у старiй тiтчинiй хатi
Молодий – йому лише 32 роки – ескулап сказав їй сісти на стілець і підняти одяг на спині. Пальцями обережно став промацувати хребет. Маніпуляції тривали не більше п’яти хвилин. Найболючішою була точка на шиї – бабуся аж ойкнула, але потому вже могла покрутити головою. Раніше біль не давав цього зробити.
– Голова, спина, ноги болять, бо хребці притискають нерва, – коментує знахар. – Біль може бути й від протягів. Я все ставлю на свої місця. Головне – не перетиснути…
На запитання про освіту Андрій знизує плечима: «Та яка освіта? То все Божа робота».
Знахарству навчила тітка
Андрій Сеник живе з матір’ю у селі Конюхи Козівського району. Він майстер з ремонту взуття, але шість років тому зрозумів, що має інше покликання – «ремонтувати» людей і «все, що рухається», як він каже. Знахар вправляє хребці, вивихи, піднімає «опущені» шлунки, складає переломи. Намагається приймати пацієнтів на світанку або коли смеркне, адже потрібно ще допомогти мамі по господарству. Багато земляків скористалися послугами Андрія, а завдяки «циганській пошті» їдуть до нього хворі і з сусідніх районів, областей та навіть з-за кордону.
Молодий чоловік каже, що цілительству навчився у тітки. Вона працювала дояркою у колгоспі, а вдома виливала віск, вправляла хребти. Дитиною Андрій любив спостерігати за її роботою. У десятому класі він несподівано для себе та інших направив хребет однокласникові, в якого боліла спина. «Сказав йому спертися до парти, промацав пальцями, де болить, і вправив, – пригадує свій перший досвід з цілительства Андрій. – Батьки Романа мені не повірили, ввечері прийшли до тітки, і вона підтвердила, що я добре поладнав». («Ладнати» на мові Сеника означає лікувати – авт.).
Помираючи, тітка взяла племінника за руку і промовила: «Хай тобі, сину, Бог помагає». Нині він приймає хворих у тітчиній старій хаті.
Пацієнтка померла на руках
Мистецтво Андрія вирішила перевірити на собі і я. Сказала, що болить шия. Дотики Сеника були дуже обережними, делікатними. Відразу пригадалася інша знахарка з Тернопільщини, яка кладе пацієнтів на підлогу вниз животом, вправляє хребці, а потім ще й за ноги смикає – «щоб на місце все стало». Розповіла про її метод Сенику.
– Ото після таких викручувань до мене люди і звертаються, – емоційно каже Андрій. – Деколи мордуюся більше, як півдня, щоб допомогти. Коли так крутити, то може тріснути нерв, бо він же – як волосина. Ноги можуть відказати, та й взагалі людина може дуба врізати. Б’ють, стукають по хребту кулаками… Та борони, Боже, таке робити! Вдариш, де не треба, – та й всьо…
Я нагадала ескулапові про успішну практику народного костоправа Миколи Касьяна, який смикав і підкидав людей, наче мішки з картоплею.
– Такий метод – взяти хворого попід пахви і різко відірвати від землі, щоб у хребті «клацнуло», практикував один лікар у Бережанах, – каже Андрій Сеник. – Після одного такого клацання він втік до Америки, бо пацієнтка померла у нього в руках… Я не хвалюся, та тисячі людей прийняв, і ніхто не пожалівся, що я комусь гірше зробив. Якщо воно не помогло, то й не пошкодило. Якби комусь нашкодив, то тим би вже не займався… Були випадки, коли я людині ще ніц не зробив, лише доторкнувся, а вона – раз, і зомліла. Привів до тями, питаю, що сталося, а вона відповідає: «Боюся, що будете крутити, як мене там крутили»…
«Поставив до виписки» півлікарні
Мазі, інші фармацевтичні «примочки» знахар із Конюхів не вважає панацеєю. Вони помічні при радикуліті, остеохондрозі, але коли не на місці хребет, то й не допоможуть. «Лише розм’якшать кістки», – пояснює Сеник. Він радить після свого «ладнання» на кілька днів стягнути поясницю й коліна еластичним бинтом, менше рухатися. Якщо відразу взяти на себе фізичне навантаження, лікування буде марним. Для зміцнення кісток радить вживати кальцій, перемелену яєчну шкаралупу.
– Лікарі на мене злосні, бо часто допомагаю за один раз, а вони лікують місяцями, – зізнався знахар. – Недавно поїхав до Бережан у неврологію, то освободив там майже півлікарні. Коли люди поставали до виписки, мене ледь до суду не закликали. Тому між лікарів тепер не пхаюся…
У складних випадках Андрій відправляє хворих на «світло» (рентген) і за лікування не береться. Сусідка Оксана розповіла, як він врятував її батька. У того спухла нога. Лікували натираннями три дні, не допомогло, завезли до Сеника. Той сказав негайно їхати до лікарні, де діагностували глибоку закупорку вени. Лікар пояснив родичам: ще день, і ногу довелося б відрізати.
Коли Андрій відчуває, що зможе допомогти, то робить це. Згадав, як кілька років тому прийшли батьки із тритижневим немовлям. Хлопчикові під час пологів витягнули ручку. Ескулап успішно «поладнав» маля.
Хворі люди не дають Андрієві перепочити навіть у неділю, турбують знахаря і серед ночі. «Стукають у вікна, гупають у двері, – каже Сеник. – Ніс одному парубку на дискотеці зламали. Прибігли друзі вночі – вставай, рятуй! Встаю, вдягаюся і йду… Було якось, що чоловік один позіхав – і щелепи йому заклинило, не міг закрити рота. Лікарі у таких випадках різко стуляють щелепи, а я боюся так робити. Легенько туди-сюди ті щелепи-завіси порухав і – оп! Зійшлися!»
Цілительську практику Андрія Сеника його земляки оцінюють об’єктивно. «Допомагає, але не всім», – говорили ті, кого бачила того дня на вулицях.
Знахаря часто запитують, як він відчуває, де треба натиснути, аби зняти біль. Він пояснює традиційно: це, мовляв, – Божа робота. До речі, Андрій щонеділі відвідує церкву, співає у хорі. Спів, каже, – один із засобів зняття стресу, якого він зазнає під час прийомів.
За лікування він такси не встановлює. Люди віддячують, хто чим може.
Світлана Клос,
Тернопільська область
| Comments: |
