Дочка виправдала ім’я

Доброю традицією стало святкування Дня працівника лісової промисловості у смт Оржів, що на Рівненщині, організоване керівництвом ТзОВ «ОДЕК-Україна». За дев’ять років на міцність місцеву сцену випробували Віктор Павлік, Павло Зібров, Іво Бобул, гурти «Мандри», «Скрябін», «ТІК» та інші. Цього разу родзинкою святкування стала соловейко української естради Ніна Матвієнко.

 

Цьогорічна третя неділя вересня стала подвійним святом для тих, хто трудиться на місцевому деревообробному комбінаті. Адже професійне свято співпало зі значним ювілеєм – підприємство святкувало своє 130-річчя. Тому шоу-програма, як ніколи, вражала своєю грандіозністю. Чого тут тільки не було: і витвори різних видів народного мистецтва, конкурси та змагання, поліський мед, гуцульська бринза... Найменших гостей дійства теж не обійшли увагою. Для них поставили надувні атракціони та «казковий потяг у країну мрій». На спеціальному стенді зі світлин показали чи не всю історію заводу.

Окрім керівництва, одеківців прийшли привітати й учні оржівської ЗОШ зі своєю невеличкою програмою танців та співів. Виступали також  різні рівненські гурти-початківці.

Вдалося побувати і на справжньому гуцульському весіллі, яке спеціально до свята показав колектив з Івано-Франківська, та отримати майстер-клас від працівників Коломийського музею писанки. Словом, нудьгувати часу не було, бо веселощі лилися через край. І лише коли на сцену вийшла Ніна Матвієнко, діброва наче завмерла. Складалося враження, що люди боялися зайвий раз дихнути, аби не порушити ту гармонію, котра запанувала довкола. А коли зазвучала «Ой, летіли дикі гуси», сльози стримати вже було не сила – так глибоко ця пісня пробиралася в серце. По закінченні виступу народної артистки України я мала можливість поспілкуватися з нею та ще раз пересвідчитися, наскільки чисте та відкрите її серце.

– Ніно Митрофанівно, які враження у Вас від нинішнього дійства?

– Дуже добре, що воно відбувається в лісі. Це така казка, що уявляєш себе мавкою…

– Сьогодні Ви дуже багато говорили про свою дочку Тоню. Скажіть, будь ласка, як розцінюєте її участь у «Голосі країни»?

– Ви знаєте, я думаю, що для нашого українського народу це було велике випробування. Випробування сили довіри, адже народ повірив у цей голос, у ту правду, що там можна «викувати» щось своє. Найстрашніше те, що народ розчарувався. Але дочка моя вистояла, й ім’я своє виправдала.

– Як взагалі ставитеся до таких талант-шоу, котрі наче конвеєр з виготовлення зірок?

– Якби вони були до кінця відкриті і проводилися так, як повинні проводитися, то це була б велика нагорода.

– Думали вже про якийсь спільний проект із дочкою?

– Вона хоче сама пройти цим шляхом.

– Я знаю, що в школі, окрім співів, Ви займалися ще й атлетикою та акробатикою. Якби Ви не обрали собі співочий шлях, чи могли б ми сьогодні говорити про Ніну Матвієнко як визначну спортсменку?

– Я знаю, що має бути так, як має бути (сміється – авт.). І для того, щоб мені стати Ніною Матвієнко, треба було багато чого пережити.

– Пані Ніно, Ви майже постійно гастролюєте. Чи вдається хоч інколи потрапити до рідного Неділища на Житомирщині?

– Знаєте, намагаюся бувати там якомога частіше. Раніше їздила один-два рази на місяць, тепер – набагато рідше.

– За стільки років життя у Києві звикли до того, що Ви «столична», чи все ж залишилися поліською дівчиною?

– Мені здається, що я в столиці зайва. Сьогоднішній Київ настільки осучаснений, настільки шалено в ньому протікає життя, що я наче відстаю.

– Що плануєте у своїй творчості найближчим часом?

– Чесно кажучи, нічого не планую, як Бог посилає, так і живу. Захотіла сьогодні заспівати – співаю, а ні – мовчу...

Марія МАРТИНЮК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•