Ти відкрий подрузі двері, але серце їй своє не відкривай…
Життєва драма
Вже давно загоїлася сердечна рана в Оксани, проте зустрічі з Юлею їй все-таки неприємні. Ну нема про що з нею говорити. Про погоду довго не побалакаєш, розказувати про себе вона навіть і не подумає, а обговорювати когось іншого теж відучилася. Чим більше Юля перед нею стелиться, тим швидше Оксані хочеться сказати до побачення. Хоча добре бачить та знає, що тій важко – не все складається так, як хотіла і душу відкрити нема перед ким. А на її місці могла опинитися й вона…***
Познайомилася вона з Юлею далеко від рідного міста, на морі. Так сталося, що їхали в одному вагоні відпочивати з батьками, ще коли ходили в школу, і в одному місті зупинилися, недалеко від Лівадії. Там вони й здружилися, і вже потім підтримували ці стосунки й вдома, хоча навчалися в різних школах. Оксана, з появою Юлі, навіть віддалилася від Алли, з якою були до цього часу нерозлийвода. Мама не раз дорікала доньці за це, мовляв, за одного битого десять не битих дають. Тим паче, Аллу ти добре знаєш, вона тебе ніколи не підводила, а Юля їй видавалася трохи з хитринкою, але донька мало прислухалася до цих порад. Хоча вже тоді на морі могла відчути нещирість нової подружки. Якось вони відпросилися на дискотеку. Там до Оксани почав залицятися дуже симпатичний місцевий хлопець, а після танців запропонував провести додому. Вона добре пам’ятає, як горіли в Юлі очі, коли вона розмовляла з Владом. Хлопець це теж помітив і невдовзі на зустріч, про яку домовилися, прийшов не сам, а зі своїм приятелем. Дівчина ніби ним зацікавилася, але все одно не раз затримувала погляд на Владові. Але цей «курортний роман» закінчився разом з відпочинком, незважаючи на те, що Влад ще деякий час телефонував своїй новій пасії. Проте Оксана відчула, що у нього таких знайомств по декілька за сезон. Згодом ці телефонні стосунки припинилися.
***
До випускного готувалися теж разом, не раз блукаючи по магазинах у пошуках нарядів. Тоді Оксана помітила, що Юлі обов’язково подобається те, що і їй. Правда, на це абсолютно не звертала уваги, бо святкували в різних школах, і в цей вечір не пересікалися. Поступати разом теж аж ніяк не могли: Юля – гуманітарій, пішла на філологічний, а Оксану більше цікавили фінанси. Тож навчалися вони у різних вузах. Вчилися добре обоє, зустрічалися частіше на вихідні, бо доводилося довго просиджувати за книжками, в бібліотеці, а згодом вже й в Інтернеті. Не було коли думати і про хлопців.
***
Після третього курсу Оксанка влаштувалася на практику в банк, надіючись, що, можливо, вдасться тут «зачепитися». До неї керівник відділу й справді придивлявся як до перспективної працівниці, якось він про це їй обмовився. Дівчина аж засвітилася від радості. Вона так мило посміхнулася до Юрія Петровича, що той аж тепер помітив: «А дівчина не тільки розумна, ще й красуня». Наставляючи і навчаючи, керівник і не помітив, як перейшли на «ти». Якось він запросив Оксану після роботи посидіти десь у пристойному місці. З того вечора вони почали зустрічатися. Оксана відчувала, що їй Юрій дуже подобається, принаймні, голова забита завжди думками про нього. Мама раділа за доньчині успіхи на роботі, а от від її залицяльника була не в захваті. Її тривожило те, що він вже розлучений, та ще й має дитину. Чоловік заспокоював, мовляв, дивись наш кум теж розлучений, бо хіба міг стерпіти ту стерву, з якою жив – тож не завжди треба звинувачувати чоловіків.
***
Зрозуміло, що у вихідні вони хотіли провести якийсь час разом. От Юлька тоді й нудила:
– А що я робитиму? Куди мені подітися самій?
І Оксана часто брала її із собою на побачення, коли йшли в бар чи кафе або виїжджали на природу. Їй було шкода подругу, як кажуть, все при ній, а хлопця хорошого зустріти не може. Вона не раз помічала, як та задивляється на Юру, мило йому посміхається, але, зрештою, не буде ж до нього гаркати. Правда, не можна було не помітити, що подружка особливо почала захоплюватися «шмотками», вишукуючи усілякі «сексуальні» речі й не шкодуючи на них батьківських грошей.
Якось мама знову дорікнула Оксані:
– Де це заведено, щоб на побачення ходити з подругою? А як заміж вийдеш, то що вона має жити з тобою, щоб їй не скучно було? Та й розумна подруга сама знає своє місце. Оксаночко, знаєш, як у пісні співається: «Ти відкрий подрузі двері, але серце їй своє не відкривай». А я тобі скажу, що інколи й двері не треба відкривати.
– То що мені з Юрою по закутках ховатися? – бурчала у відповідь. Оксана сердилася: от уже ці жінки з досвідом, знай лише пасуть чоловіків, аби хто не вкрав.
***
На день народження мама допомогла усе приготувати, а сама з батьком поїхала на дачу. Юра прийшов, як і годиться, з гарним букетом і оксамитовою коробочкою, в якій красувався перстень зі смарагдом, про який дівчина мріяла і якось обмовилася про це. Вона була на сьомому небі від щастя: «Якби не любив, мабуть, не купив би». Вечір пройшов весело, гамірно. Розійшлися усі далеко за північ. Оксана заходилася усе прибирати, Юля взялася їй допомогти, бо залишилася у подруги ночувати. Поки Оксана мила зібраний посуд, Юля вийшла з Юрою на балкон подихати свіжим повітрям. В квартирі й справді стояла задуха. Коли Юра через деякий час повернувся, дівчина, глянувши на нього, оторопіла – на його губах була помада, ота яскраво-малинова, якою Юлька недавно фарбувала свої губи. Юра якось зніяковів, відчуваючи різку переміну в її настрої:
– Ну чого ти, дурненька?
Проте далі він нічого сказати не міг. Оксана вмить виставила їх обох за двері.
***
Вона успішно закінчила інститут. Влаштувалася на роботу, звичайно, не в той банк, де працював Юра. А він через деякий час одружився з Юлею. З подругою вона з того вечора не розмовляла. Та телефонувала їй, намагаючись щось пояснити, але Оксана нічого не хотіла слухати. Їй знову зустрівся хлопець, який і допоміг вийти із зневіри. Вона закохалася в Женю й, не задумуючись, погодилася вийти за нього заміж. Про своє рішення за п’ять років жодного разу не пожалкувала. У них підростав Назарчик.
***
Яким було її здивування, коли через два роки після того дня народження, якраз у її «медовий місяць», до неї знову зателефонувала Юля і швиденько сказала:
– Привіт, я дуже хочу, щоб ти була хресною для моєї доньки.
Оксана мовчала, вона справді не знала, що сказати. Відмовитись – означає таїти образу, а її вже зовсім не було, лише неприємний осад. Та й, зрештою, їй ще бабця Катя колись говорила, що від хреста відмовлятися не можна. І за якусь мить вона відповіла: «Добре».
***
Як не дивно, коли на хрестинах зустрілася з Юлею і Юрою, у неї в серці нічого не тьохнуло. Розпитала про пологи, про похресницю, посиділа у невеликій компанії і спокійна прийшла додому. Правда, мама і тут дорікнула, зателефонувавши їй після хрестин:
– Це лише ти у мене така дурепа, що можеш у своєї розлучниці дитину хрестити. Ну геть тобі баба Катя, та теж усе всім прощала. Коли їй жінки інколи казали, мовляв, Сидор ходить до Оленки, вона спокійно відповідала: «Хай ходить, усім мого Сидора вистачить».
Оксана змовчала, знаючи, що мамині слова таки не пуста балаканина. Коли вона довідалася, що сталося після дня народження, то нічим не дорікнула, а лише сказала:
– Не переживай, все, що робиться, – до кращого. Було б гірше, якби ти вже була його жінкою.
***
З того часу минуло п’ять літ. В Юлі і Юри вона буває лише на день народження їхньої доньки, і на Пасху. Навіть і цього часу вистачає, аби бачити, що життя у них аж ніяк не клеїться. Не важко здогадатися, що чоловік її колишньої подруги, а її колишній «коханий», гуляє. А якось він сам на сам, розпитуючи про її особисті справи, обмовився:
– Як можна через дурну голову перевернути своє життя…
Але Оксана уже ні про що і ні за ким не жалкувала. Це було для неї уроком, з якого вона зробила висновок, коли і кому можна відкрити двері, а тим більше серце…
Олеся ХАРЧУК
| Comments: |
