Пересопницькому Євангелію – 450 літ

Пам’ятник українській Першокнизі

Закінчення. Початок у №33

Якою була оправа Пересопницького Євангелія – шкіряною чи оксамитовою, на дубових чи березових дощечках, інкрустована коштовним камінням і сріблом чи ні – точна відповідь навряд чи знайдеться. Бо вигляд обкладинки змінювався – церковні книги були у постійному користуванні, тому швидко зношувалися і потребували оновлення.
Так, в інвентарі Пересопницького монастиря і села Пересопниці, датованому 25 жовтня 1600 року, згадано про «евангелие другое тетръ писаное, атласомъ зеленым крытое, на немъ сребра белого бляшекъ пять». Той варіант обкладинки єдиного екземпляра, що зберігся донині, і перебуває в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені Вернадського, за висновком дослідників, датується початком ХVIІІ століття. Виготовили тодішню оправу на замовлення гетьмана Івана Мазепи. Палітурна кришка має оксамитовий покривний матеріал і дорогоцінний оклад, було використано «модний» на той час зелений оксамит.
Святий рукопис вивозили до Петербурга та Уфи
Пересопницьке Євангеліє тривалий час перебувало у Пересопниці в монастирській обителі, вважалося дорогоцінністю. Далі, до 1701 року, книга згадується лише один раз у переписі монастирського інвентарю. Із 1701 року гетьман Іван Мазепа, який натрапив на його слід, передає Євангеліє в дар Переяславському єпископському престолу. Опісля, вже у ХІХ столітті, Тарас Шевченко за дорученням Київської археографічної комісії перебував у Переяславі – серед тих шедеврів, описаних в археографічному звіті, було й Пересопницьке Євангеліє.
Коли ж українська церква остаточно підпала під відання російського синоду, Євангеліє було передане до бібліотеки Переяславської семінарії. Саме в бібліотеці 1831 року на нього натрапив Осип Бодянський, відомий археограф та славіст, який закінчив філологічний факультет Московського університету, навчався у Полтавській семінарії. У 60-х роках ХІХ століття семінарію із Переяслава було переведено до Полтави, і туди разом з іншими старожитностями помандрувало також Пересопницьке Євангеліє. Затим із Полтави його шлях проліг до Петербурга у 1873 році, коли полтавський архієрей віддав рукопис міністрові народної освіти та обер-прокуророві Священного синоду графові Д. Толстому, котрий відвідав Переяслав. Євангеліє повернулося до бібліотеки Полтавської духовної семінарії у 1887 році після смерті князя завдяки заповіту його дружини. Тривалий час рукопис перебував у Полтавському єпархіальному давньосховищі. Під час Другої світової війни книгу в числі найцінніших експонатів евакуювали до башкирського міста Уфи.
Коли закінчилося воєнне лихоліття, Першокнига знову повернулася в Україну – до Києва. Спочатку зберігалась у фондах музею-заповідника Києво-Печерської лаври, а 24 грудня 1948 року її передали в Центральну наукову бібліотеку (тепер – Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського), присвоївши інвентарний номер 15552.
Чому Кравчук поклав руку на Євангеліє
– За декілька днів до інавгурації президента до мене зателефонував письменник Роман Лубківський і повідомив, що народні депутати наразі «ламають голови», на чому має приймати присягу Леонід Кравчук… – згадує академік Микола Жулинський, очевидець та безпосередній учасник здобуття Україною незалежності. – Без вагань порадив взяти у Центральній науковій бібліотеці Академії наук України Пересопницьке Євангеліє. Його історія мені була добре знайомою, не раз бував у самій Пересопниці. А ще українська Першокнига гарно «в’язалася» з Леонідом Кравчуком географічно – Пересопниця розташована за декілька десятків кілометрів від Великого Житина, де народився Кравчук. Піймав себе і на іншій думці: Леонід Кравчук як відомий радянський атеїст, недавній високий компартійний функціонер не міг присягати так, як, ска-жімо, президенти США – на родинній Біблії. Та й не відомо, чи зберігалася в родині Леоніда Кравчука така сімейна реліквія. Я вважав, що певною мірою було б символічним, якби саме на Пересопницькому Євангелії присягали українські президенти, бо ця Першокнига засвідчувала поривання нашого народу читати святе Письмо рідною мовою… Отож, рішення назріло та виявилося однозначним – якщо вже присягати українському президентові, то тільки на Пересопницькому Євангелії. Відтоді так і повелося.
Відродження Пересопниці
З’ява української Першокниги позначена 1561 роком. А ще раніше – у ХІІ-ХІІІ століттях – Пересопниця була могутнім княжим містом, яке навіть стало центром, де 1150 року тодішні князі укладали мир для Північної та Південної Русі. Останнім часом Пересопниця змаліла до статусу провінційного поселення, у якому трішки більше сотні жителів. Вірніше, ось таким – провінційним – село вважалося ще півроку тому, а нині його просто не впізнати. Підставою для таких перемін стало 450-річчя Пересопницького Євангелія, яке відзначатиметься у Пересопниці 29 серпня нинішнього року. Відтак у рамках підготовки до свята, що проводитиметься на державному рівні, село примножилося низкою архітектурних споруд: культурно-археологічним центром, музейним комплексом під відкритим небом «Княже місто», фортифікаціями у древньому стилі. До Пересопниці і через неї пролягли асфальтовані шляхи. У селі з’явився довгоочікуваний природний газ. Причепурилася місцева церква, благоустроєно об’єкти соціально-культурного призначення. Словом, Пересопниця завдяки 450-річчю переписного Євангелія набирає обрисів справжнього сучасного духовного центру.
Півроку тому, коли фактично стартувала підготовка до відзначення поважної історичної дати, найстарша жителька Пересопниці 83-річна Ганна Іванівна Чумак на громадських слуханнях мовила так:
– Колись моя бабця казала: «Пересопниця вже ніколи не стане такою великою, як колись, коли була містом і центром удільного князівства, але ще обов’язково настануть такі благотворні часи, коли її пошанують, як ніколи раніше, від чого вона стане просто невпізнанною. Здається, нині такі часи настають. Дай, Боже, тільки, щоб дожити, дочекатися цього».
Загалом це свято матиме державний статус, адже 2011 рік в Україні на державному рівні проголошено роком української Першокниги. В цілому з державного, обласного бюджетів, різних меценатських вкладень на підготовку та проведення свята буде використано до 50 мільйонів гривень.
Значну їх частину задіяно на створення центральної споруди, в якій акумулюватиметься історія, пов’язана з Пересопницьким Євангелієм, – культурно-археологічний центр з музеєм української Першокниги, бібліотекою, конференц-залом, фондосховищем тощо. З усіх проектів такого центру найкращим виявився створений рівненським архітектором Віктором Ковальчуком. За його замислом, споруда має вигляд розгорнутого Євангелія та свічки, в триярусному вимірі, зі скульптурами творців Першокниги.
Аби відтворити древній стиль, побут, культуру, у Пересопниці споруджують музей під відкритим небом у формі княжого міста. Заодно об’єкти цього музею стануть орієнтирами для туристичних маршрутів. У селі також працюватиме археологічна експедиція. Причому, на постійній основі.
– Частинка музею під відкритим небом – обійстя княжого дружинника, – розповідає директор Рівненської філії державного підприємства «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України Богдан Прищепа. – Зараз ми довершуємо реконструкцію цієї садиби, із будиночками у стилі ХІІ-ХІІІ століття, частоколом, криницею, різними предметами домашнього ужитку.
– Бачите, як Бог дає, – продовжує розмову жителька Пересопниці Антоніна Нагорна, – наша ще недавня «захолусна провінція» зараз у центрі всієї України. Щодня тут працюють десятки бригад будівельників. Щодня з’являється щось нове в іміджі села. Звичайно, після свята цей запал пригасне. Але головне – залишиться добрий слід на землі, який повсякчас нагадуватиме, що сучасники гідно шанують історію, що саме Пересопниця народила унікальну реліквію, книгу, завдяки якій маємо сьогодні таке велике відродження.
Сергій НОВАК,
Рівненська область

• Нравится
•