Україна починається з власного будинку
Святослав ФОРМАНЮК та Андрій ПРОКОПЧУК все зробили своїми руками
Хутірські спогади надихнули до роботи
Обидва чоловіки родом із Локачинського району. Святослав Миколайович каже, що Україна для нього почалася із села Залужного, з хутора.
– Я виріс у «шевченковій» хаті під соломою. У школу ходив за два кілометри від дому. Згодом батьки переїхали у село П’ятикори, однак я дуже добре пам’ятаю той куточок, де народився, – ділиться спогадами. – Речі, які були на тому хуторі, я перевіз у Луцьк, деякі навіть розмістив у світлиці в школі, де працюю. Зараз уже нема тої хати під соломою. Згоріла. Однак я часто там буваю. Саме ті спогади дитинства і навіяли мені створити маленький центр українознавства у багатоповерхівці.
Тож майже два роки тому Святослав почав наводити лад у під’їзді. Облаштував там куточок минувшини: тин, вишивки, мальви і соняшники. Стіни аж до дев’ятого поверху прикрашають картини. Наприклад, на першому портрет Шевченка власноруч виготовив тесть Андрія Прокопчука. Хтось привіз із бабусиної скрині давні вишиті картини у саморобних рамах. Хтось пожертвував для під’їзду сучасні репродукції. Але кожна родина зробила свій внесок, щоб прикрасити дім. Тому не дивно, що діти у багатоповерхівці дружать, сім’ї збираються на свята.
– Ми навіть Новий рік святкуємо, буває, разом. Одного року всі зійшлися на площадці, то сиділи до самісінького ранку і спілкувалися. А на спільному балкончику, де господині сушать випраний одяг, Святослав Миколайович обладнав такий собі кабінет, де можна попити кави. А у день Андрія Первозванного він влаштовує свято дітям. Не відходили вони від нього, коли вчитель разом з Андрієм Прокопчуком облаштовували подвір’я, встановлювали млинок.
– Ми тиждень добряче попрацювали, – посміхається ентузіаст. – Практично усе зроблено власними руками. Тільки 500 гривень витратив на клумбу. А от дошки на хатинку та млинок мені дав мій похресник. Фонтанчик зробив сам, провівши сюди воду через балкон власної квартири. Звичайно, він працює тільки на великі торжества. А колесо для воза привіз аж з Локачинського району, його непросто було знайти, бо дерев’яне.
Облаштував світлицю і в школі
Святослав Миколайович хоче створити українську світлицю і в Луцькому реабілітаційному центрі, де він працює вчителем початкових класів. Робота не з легких, адже тут навчаються дітки, які мають проблеми слуху та погано рухаються. Є навіть дві дівчинки, які взагалі не ходять.
– Доводиться інколи їх носити на руках, якщо їм, наприклад, потрібно в туалет. Правда, щоденно у школі чергують батьки, але і їм треба інколи відійти. Тож за цими дітками треба дуже пильнувати. Хочеться, щоб і вони бачили навколо себе тільки прекрасне. Задля них і створив світлицю, над якою працюю уже сім років. Багато експонатів домашніх, ще дідівських. Старовинний польський дубовий стіл, сервант перевіз у школу з хутора мого дитинства, зібрав різноманітні речі вжитку українців – коловоротки, ночви, віз, млин, тин, є стара селянська піч у хаті… Художниця Валентина Михальська подарувала нам у світлицю свою картину. Гарно. Думаю, що з часом експонатів тільки побільшає.
– Як Ви думаєте, Україна відбулася?
– Українці за неї багато боролися. А згадаймо Майдан? Я сам був його активним учасником. Прикро, що сьогодні держава не туди йде, посилюється диктатура. Не Межигір’я нині треба розбудовувати, а малі території, власні двори, починати з українського слова, минувшини, з порядку в під’їзді, з культури. Адже Україна починається з будинку, де ти живеш. І якщо люди бачитимуть, що хтось хоче навіть у багатоповерхівці зробити гарніше, також будуть прагнути не смітити.
На День Незалежності біля тридцять третього будинку буде свято. Святослав Форманюк каже, що сусіди обов’язково зуст-рінуться у дворі. Правда, Андрія Прокопчука з ними не буде. Він змушений шукати підзаробіток за межами нашої держави…
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
