Богу потрібні монументи чи наше праведне життя?

Наприкінці минулого року преса повідомляла, що в сусідній Польщі, у містечку Свєбодзін на кордоні з Німеччиною, освятили пам’ятник Ісусу Христу. Він має вражаючі розміри і височіє на 52 метри – це разом зі спеціально насипаним курганом із каміння. Висота самої фігури 36 метрів – 33 метри постаті символізують 33 роки земного життя Ісуса, наступні три метри – позолочена корона, яка нагадує про три роки Його місійної праці. Мимоволі подумалося: що в цій неординарній події переважає – божественне чи земне? І як би поставився до такого увіковічнення Сам Христос? Скоріше, негативно, адже у часи перебування на землі Він, як відомо, відзначався винятковою скромністю і простотою. А споруджений монумент заввишки у дванадцятиповерховий будинок і загальною масою 440 тонн – це швидше плід людських амбіцій.
Усе це можна було б не згадувати, якби ще не одна ініціатива, про яку час від часу нагадують із сусідньої нам країни. Група католиків продовжує вимагати проголошення Ісуса Христа королем Польщі. 19 вересня минулого року вони провели у Варшаві чергову демонстрацію на підтримку цього рішення...
Щось подібне, як ми знаємо, уже також траплялося в історії. Ще за земного життя Ісуса намагалися проголосити царем Ізраїлю, що було рішуче відкинуто. Вражені мудрістю і всесильністю Христа, люди сподівалися, що Він звільнить їх від римського поневолення, від непосильних податків і знущання. При цьому навіть найближчі учні ще не розуміли справжньої мети приходу Месії, запитуючи: „Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Своє?” Хоч Вчитель говорив їм, що прийшов визволити від більшого і небезпечнішого зла – поневолення гріхом. А для цього Йому належить тяжко постраждати на Голгофському хресті, проливши безневинну кров ради спасіння людства.
Недавні соціологічні дослідження показали, що близько 90 відсотків українців називають себе християнами. Здавалося б, за таких сприятливих обставин якою економічно могутньою, самодостатньою і високоморальною мала б бути наша країна. На жаль, навколо бачимо зовсім іншу картину. Порушено економічні закони, баланс у природі, зруйновано правові відносини та важливі суспільні механізми, зокрема, інститут сім’ї як першооснову держави, потоптано також елементарні етичні норми – звідси корупція, беззаконня, грошолюбство, моральне розтління, особливо серед молоді, примноження гріха у всіх його проявах. У чому ж справа? Де наша любов до ближнього, яка має свідчити про належність до християнської віри?
Варто оглянутися навколо себе і переконаємося, що в повсякденному житті не дотримується жодна з Десяти заповідей Божих. За даними Всесвітньої органі-зації охорони здоров’я, Україна входить у п’ятірку європейських держав з найвищим рівнем насильства і злочинності серед підлітків та молоді. Загрозливого поширення також набули пияцтво, куріння, наркоманія, лихослів’я...
Здається, у багатьох людей не залишилося нічого святого, зник найменший страх і розуміння того, що за свої вчинки доведеться відповідати. Злодії руйнують огорожі навколо могил і здають їх на металолом. У Сімферополі затримали чоловіка, який споруджував будинок... з викрадених на цвинтарі надгробних плит. Почастішали кра-діжки у храмах, з яких виносять ікони і кошти, зібрані з пожертвувань прихожан, трапляються випадки їх підпалів. За повідомленням у пресі директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького, за останні десять років в Україні згоріло 40 дерев’яних церков – це більше, ніж за всі часи існування Радянського Союзу. Ось до чого ми опустилися. У листопаді минулого року якісь зловмисники виламали двері Будинку панахиди у Луцьку і влаштували пиятику просто на підвищенні, де ставлять труну з покійним.
Ці та інші неподобства чинять люди, які також вважають себе християнами і, очевидно, належать до тих 90 відсотків, про які свідчать соціологічні опитування. Можливо, й справді вони один чи два рази у рік відвідують церкву під час найбільших релігійних свят, дотримуються певних обрядів. Але як вони живуть? Де їхня віра?
Багато наших земляків навіть не задумуються, який духовний зміст того чи іншого свята, вони відзначають його за традицією, за настановою батьків. Гірше того, таке святкування нерідко стає приводом для пиятики, гріховних забав.
Стурбованість викликає спроба ліквідації Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. Цей урядовий орган активно займався відстоюванням християнських цінностей та боротьбою з різними негативними явищами, які поширюються через телебачення, кіно-відеопрокат, Інтернет та інші засоби інформації. Тому нещодавно Верховна Рада відхилила пропозицію про ліквідацію цієї комісії. Тривожно, що влада однією рукою замахнулась на такий дієвий інструмент відстоювання нашої духовності, а другою відкрила двері для її дальшого занепаду. Мається на увазі недавня легалізація Міністерством юстиції Всеукраїнської громадської організації лесбіянок, геїв, бісексуалів і трансгендерних людей. Те, чого так боялися і від чого застерігали більшість християнських конфесій, на жаль, сталося. Україна „дала добро” на поширення содомського гріха, через який, як знаємо з Біблії, Господь знищив з лиця землі старозаповітні міста Содом і Гоморру.
Краще поклонятися Христу через вивчення і неухильне дотримання Його вчення, через побожне, благочестиве життя, через любов до ближнього. Адже сьогодні цим гріховним світом править лукавий і його слуги, а Ісус від цього тяжко страждає. Відкриймо для Нього свої серця!
Микола ПИРОЖКО

• Нравится
•