Лист від Валентини Рукас
Кажуть, надія вмирає останньою, а так хочеться побачити щось хороше в нашій Україні. Та мені вже багато років, і я не надіюсь на це.
Я так хотіла б побачити гарні дороги, а не латки на них, які роблять, мабуть, лише тоді, коли йде дощ. Дуже хотіла б, щоб старенькі люди не рились у смітниках, бо як бачу це, то клубок підходить до горла. Хотілося б, аби ніхто не кидав своїх дітей і не їхав до іншої країни на заробітки. А ще – щоб молоді дівчата не вбивали своїх дітей і не кидали їх в смітники і туалети. Хочеться, щоб у стареньких людей обличчя світилися добротою і спокоєм, а не хмурились очі смутком і невідомістю, щоб бездомні тварини не блукали вулицями міста, а мали якийсь притулок і догляд.
Але я, мабуть, дуже багато хочу, а наша влада дбає зовсім про інше: свої маєтки, свій відпочинок, свої машини, і їм ніколи не почути й не відчути ні нашого болю, ні відчаю, ні наших потреб. А жаль...
Валентина РУКАС, 63 роки,
м. Луцьк
| Comments: |
