Кілька десятків літ їсть… собачатину
Василь МОРОЗ частував собачатиною і сестру дружини – Марію, але вона такою стравою гидує
Василя Мороза із Головна Любомльського району знають у селищі як любителя… собачатини. Всі вже й звикли до вподобань 74-річного дідуся. А змусила його, як сам зізнався, включити до меню м’ясо чотириногого друга, хвороба.Жир з хлібом запивають чаємМи зустріли Василя Івановича в полі. Там кілька жіночок пололи город, а дід Василь мав конем ще раз підгорнути картоплю. Весела жіноча компанія, дізнавшись про мету нашого візиту, зізналася, що м’ясо псів він пропонував вже не одному в селищі. Дехто із чоловіків ним смакував, а от жінки гидують. Сам Василь Мороз каже, що собачатина не гірша свинини, а добре приготовлена – ще й краща.
За свої 74 роки дід поїздив по світі, працював аж на Алтаї, де будував корівники та оселі. В рідному селищі трудився в колгоспі, на овочесушильному заводі.
– Коли захворів, навіть не пам’ятаю. Але були великі проблеми з легенями, бо таки багато курив, та ще й випити любив, – зізнається. – А коли людина хвора – ладна їсти що завгодно, аби видужати. На собі переконався. Тож почав їсти собачатину. Коли? Мабуть, як тільки-но женився. І до цих пір споживаю це м’ясо. Спочатку стріляв собак мисливською гвинтівкою. А потім перейшов на молоточки: стукну по лобі, то собачка нічого вже й не відчує. То легка смерть. Облуплю, м’ясо добре вимочу днів зо два. Додаю перець гіркий та червоний пекучий стручковий, лавровий лист. Смакота! Жир зливаю у банки.
– Для чого?
– Іншим людям з проблемами легень чи бронхів допомагаю. Дехто на цьому ще й наживається, а я таки за біду грошей не беру. Хай споживають, аби допомагало. Жир корисно намазати на хліб і їсти, запиваючи чаєм. Якось хотів використати і шкіру собаки, зробивши накидку для сидіння на воза, однак зять викинув.
– А ваші рідні куштували таку страву?
– Ні, собачатини не їдять, гидують. А я на тиждень, буває, що й два з’їм. Часом люди просять: «Забери, забери пса… Виє ночами, спасу нема». Тож і йду односельчанам назустріч, виручаю…
А одного разу дід Василь таки нагодував сусідів незвичною їжею. На вечорниці зібралося з п’ятнадцять чоловіків. Звичайно, знайшлася й пляшка. До неї – каструля м’яса, яке приніс Василь Іванович. Тільки коли посудина спорожніла, хлопці дізналися, що вони їли… собачатину.
– Але нічо, ніхто не згидив, – посміхається дід Василь. – А ото хотів пригостити сестру моєї покійної дружини – Марію. Тож вона сказала, що бридує, але її чоловік спробував.
Тушонки з цих тварин не зберігаються
Люба Литовка, яка в цей день допомагала Василю Морозу порядкувати на городі, також розповіла, що колись хлопці з Головна і до клубу приносили собаче м’ясо (так хотіли пригостити дівчат чи, може, покепкувати з них таким чином).
– А собак зі свого господарства можете з’їсти? – запитую Василя Івановича.
– А чого ж ні? Адже люди вирощену свиню, курку чи теля їдять? То чого ж собаки не можна? Але була у мене одна собачка, яка мені їжаків ловила (я їх також тушкую), дуже віддана була, то вона своєю смертю вмерла. Зараз у господарстві є собачка Роза. Кумедна така, то мені її шкода.
– А їжаки смачні?
– Добрі. І вельми жирні бувають. В давнину жиром не тільки собак, але й їжаків, борсуків лікувалися. То зараз призабули народну медицину, – продовжує Василь Іванович.
Але відразу зауважує – із собачатини тушонки стояти не будуть. Як і з їжаків. Селянин каже, що тепер ніяких проблем з легенями не відчуває. Перед Пасхою впав з воза і поламав ребра. Робили в лікарні знімок, то ніяких зауважень не було.
Марія ДУБУК,
Волинська область