Батько благословив невістку-вдову на шлюб з іншим

Міським жителям якось легше міняти місце проживання. А от сільським… Приходитиме у снах той рідний куточок не один раз. От і Іван Куш, що переїхав із села Самари-Оріхові Ратнівського району у Кричевичі Ковельського, каже, що дуже нудьгує за рідним краєм. Але тут, на Ковельщині, він зустрів свою половинку, доля якої чимось схожа на його.
Василя у селі любили й шанували
Про Віру Кубську в Кричевичах розповідають, що вона і гарна господиня, і любляча мама, і турботлива дружина. Правда, свого першого чоловіка кілька літ тому поховала.
– Горе прийшло неждано, – каже жінка. – Мій Василь був хорошим чоло-віком, відповідальним працівником. Трудився в колгоспі, дуже любив техніку, з заліза міг що завгодно зробити. До худоби був не дуже, а до техніки – ас. Його в селі всі любили і шанували. Хоч не стало його 2003 року, але й нині ще згадують добрим словом, кажуть: «От Вася був, який трудяга…»
– Хворів?
– Та ні. Правда, жалівся, що терпне лівий бік. Я переконувала обстежитися, однак він віднікувався: «Скільки назначено – стільки й проживу». В той трагічний вересневий день вантажив пісок, прийшов додому – впав і помер. «Швидка» приїхала через годину, було пізно… – пригадує ті сумні дні дружина.
41-річна вдова залишилася на руках з трьома дітками. Пройшли роки.
– Однак люди не лишили мене з моїм горем. Допомагав мені дуже чоловіків брат. А якось каже: «Тобі треба пару». Він звернувся до мого брата, щоб той знайшов мені чоловіка. Отак ми і зустрілися з Іваном Кушем, який родом з Ратнівщини, – посміхається Віра.
Іван також вдівець. У нього від раку померла дружина, тож залишився з донькою Катею. Погодився на переїзд з Ратнівського району в Ковельський. Донька каже, що їй тут сподобалося, вона має друзів. Правда, Іван дуже сумує за своїм рідним Оріховим.
– А як діти сприйняли, що в хаті з’явиться чужий чоловік з дитиною?
– Всі по-різному. Особливих конфліктів не було. Син сказав, що радий. Старша дочка також спокійно відреагувала, мовляв, їй байдуже, аби вам добре. Молодша не дуже хотіла сприймати ситуацію, що склалася. Однак за півтора року вже всі притерлися, вживаються, – зізнається Віра Романівна. – У січні минулого року ми звінчалися. До речі, благословляв нас на шлюб батько мого першого чоловіка. Він сказав, що Іван буде йому за сина.

Однією рукою набирає сім літрів чорниць
Нині Іван та Віра все роблять разом. Хоч чоловік від народження без однієї руки, однак працює більше і краще, ніж деякі люди з двома.
– Він у мене трудяга, – з теплотою в голосі каже дружина. – Коли косить, то чіпляє шнурок до коси. Загрібає сіно – також граблі прив’язує до тіла, як і вила, коли накидає сіно. Одним словом, робить все. І картоплю садить, і город сапає ще краще, ніж дівчата. Навіть ягоди рве. Трохи менше від мене набирає, але мужньо витримує навантаження.
– А скільки найбільше набирали чорниць? – звертаюся до Івана Івановича.
– Найбільше? Сім літрів… однією рукою, – каже.
Він не цурається будь-якої роботи, бо тримає новостворена сім’я велике господарство. Навіть у дитячому садочку, де дружина працює кухарем, він допомагає інколи по господарству. А Віра славиться у Кричевичах як знана квітникарка. Багато квітів жінка вирощує не тільки на подвір’ї, але і в хаті, де до сотні вазонів – доглянутих, гарних. Їх вона дарує дитячому садочку, сільській раді.
– Треба вміло за ними доглядати – і будуть гарні. Я саджу квіти по «науці». Землю змішую – лісову, дернову, ту, що кроти риють, торф і трохи перегною. Річковий пісок ще треба (щоб був гарний доступ повітря до коріння рослини). Бо будете брати тільки землю з городу – толку не буде. А ще успіх залежить від правильного поливу рослин.
Всі клопоти тепер Віра та Іван ділять навпіл. Чоловік каже: «От оприділимо дітей, то, може, і повернемося в моє рідне Оріхове… А поки що хазяйнуватимемо тут, у Кричевичах, якщо доля звела…»
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото автора

• Нравится
•