Розшиває бісером вбрання для наречених

У деяких українських селах досі зберігається традиція: молодята перед весіллям йдуть до сповіді й запрошують людей на гостину лише у вишиваному вбранні. Зокрема у Локачинському районі, що на Волині. У Новому Загорові та навколишніх населених пунктах дівчата заздалегідь дбають про вишиванку та костюм, щедро оздоблений бісером. Яка пробує майструвати сама, але більшість біжить за вбранням до тутешньої вишивальниці Галини Міщук. Вона своїми виробами благословила на щасливу долю понад півсотні наречених!
За намистинками їздить аж у Брест
Галина Федорівна – дуже привітна жінка: люб’язно запрошує в дім, з охотою показує свою роботу. Спершу очі розбігаються від сили-силенної дрібних намистинок та блискіток на робочому місці. А потім, коли погляд переводиш на розшиті костюми, які майстриня дістає зі сховку, то взагалі дух перехоплює. Бо на тканині колоситься жито-пшениця, квітнуть волошки і ружі, тягнуться до неба незабудки, фіалки, айстри… І кожна робота – індивідуальна.
Здається, Галина Федорівна ніколи не випускає голки з рук. Розповідає, що ні світ ні зоря біжить в поле (бо ж саме пора така, що земля кличе), а вже в обід, ховаючись від сонця, вдома мудрує над пишними квітами на камізельці чи спідниці для котроїсь із замовниць. Попоравши ввечері господарку, знову береться за бісер. І так щодня вже майже вісімнадцять років.
За фахом жінка – професійна швачка. Саме шиттям вона колись заробляла на хліб. Навіть керувала швейною майстернею у Новому Загорові. Коли розпався Радянський Союз, деякий час працювала у колгоспі. Та коли й там роботи не стало, постало питання: як далі заробляти на життя?
– Думка прийшла несподівано, – зізнається. – Якось перебирала у шафі одяг. Знайшла свій вишитий костюм, в якому перед весіллям до сповіді йшла, й вирішила подібний зробити – подарунок для племінниці.
Односельчани, побачивши ту красу, й собі стали цікавитися, чи пані Галина допоможе до-ньок заміж зібрати. З того й почалося. Тепер у майстрині відбою немає не тільки на весільне вбрання, а й на дитячі костюми та концертну одіж. Не раз, аби виконати замовлення, до півтисячі гривень стратить тільки на намистини – їздить за ними аж у Брест, бо там вибір бісеру значно кращий, аніж у Луцьку.

«Щоб доля хороша була, щасливо у парі жила»
– Перед тим, як кроїти одяг для нареченої, вбираюся в чисте, промовлю «Отче наш» і тільки тоді беруся за працю. Вишивання займає добрих три-чотири тижні (залежно від пишності узору). Бо ж то цілий костюм: спідниця, жилетка та блузка. Укладаю бісеринки – і обов’язково прошу Господа послати молодій хорошу долю, щоб щаслива у парі була.
Трошки розповідає про своє життя. Згадує, як з чоловіком Михайлом жили душа в душу (бідкається, що рано його не стало – поховала дванадцять літ тому), як разом ставили на ноги трьох своїх дітей та ще й двох братових.
– Невістку рак скосив, коли племінникові було два рочки, племінниці лиш кілька місяців, – ділиться пережитим. – А друга дружина не захотіла сиріток глядіти. Хоч брат її взяв із дитиною…
Пережито було немало всякої біди. Але кожне нове випробування ще більше загартовувало. А знаходити розраду допомогла творчість.
Слава про майстриню шириться далеко за межами області. Сьогодні роботи Галини Міщук красуються не лише на Поліссі – в одяг її виробництва вбираються на Рівненщині та у Львові.
– Скільки за ці роки вдяганок вишили? – цікавлюся.
– Ой, без ліку, – відповідає. А потім зауважує, що тільки в Новому Загорові та навколишніх селах у її костюмах понад півсотні дівчат ішли під вінець. Поробила святкове вбрання онукам та дітям. А собі, тихцем зізнається, «освіжити» гардероб для виставок все не встигає…
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото автора

• Нравится
•