«Я ще не нагулявся…»
Підпис відсутній
Дарував квіти одній, а гуляв з іншими
Галинка до нестями любила Сашка. Ще зі шкільної парти. Хлопець жив у сусід-ньому селі і ходив до них в школу. За красенем сохла не одна дівчина. А він то до однієї підморгне, то іншу вщипне.
– А ти, мала, чого очі відвертаєш? – і до Галинки якось підійшов. – Сором’язлива… Але нічого, приборкаємо…
Те приборкання відбулося через кілька літ після школи. Сашко – єдиний син у батьків (мав чотирьох сестер) продовжив батьківську справу. Родина тримала кілька магазинчиків в навколишніх населених пунктах. Тож хлопець заочно навчався у вузі, а у вільний час займався бізнесом: одне купував, інше продавав. Галина, що перетворилася у гарну дівку, на той час вчилася на економіста. В село приїжджала на вихідні.
Вечорами дорога вела її до сільського клубу разом з дівчатами, які, як мухи, зліталися по суботах додому (бо ж під кінець тижня запаси печеного-пареного вже закінчувалися). Та й хотілося подругам погомоніти між собою.
Якось юрбу дівчат наздогнало авто, з якого вискочив Сашко і всім запропонував під’їхати.
– І ти, мала, тут? Давно не бачилися, – звернув увагу юнак на Галинку.
З тих пір вони зустрічалися кожні вихідні. І хоч як не намагалися подруги відговорити дівчину від стосунків із Сашком, бо «він гуляє з іншими», але вона вперто не хотіла вірити їхнім словам. Він називав її своєю «манюнею» і кожного разу приносив квіти. Правда, рвав їх у маминому городі, де все цвіло-буяло з ранньої весни і до пізньої осені, але така увага все одно Галинці подобалася. Та й в ліжко Сашко її не тягнув. А подруги підливали масла у вогонь: «Не тягне тебе? Значить, спить з іншими…» Вона сердилася і казала: «Не всі ж звихнуті на «цьому»… А «це» відбулося однієї літньої ночі на березі озера, куди запросив Сашко Галинку на відпочинок. Пристрасні поцілунки, ніжні слова на вушко про «любов до гробу» – і дівчина здалася… А через три місяці повідомила коханому, що вагітна. Однак звістка, що він стане татком, аж ніяк його не порадувала. Навпаки. Випалив: «Нам рано одружуватися…» Віднікування затягнулися, і Галина народила двох доньок. З пологового, куди вона потрапила ледь не з аудиторії, зателефонувала Сашку. Думала, що зрадіє – у них близнючки! А він розсердився: «От якби пацани, то одружилися б… А то баб народила…»
Батьки Галини на неї не гримали. Нічого не поробиш, що все так сталося… Дві чорноокі дівчинки, як дві краплі води схожі на Сашка, дивилися із люльки. Ну як можна сердитися, що вони з’явилися на білий світ? Батько дівчаток до них так і не приїхав. Через кілька місяців Галина зустріла його на ринку, куди він привіз до свого магазину товар. «Ти хоч би заглянув до доньок», – мовила з надією, що таки сім’я складеться, адже вона й досі його любила.
– А я ще не нагулявся… – кинув, поспіхом сів у авто і на шаленій швидкості рвонув із місця.
Свекруха благала невістку вийти заміж
Галина тільки-но ступила на поріг, як мама повідомила: «Сашко злетів на машині з мосту в річку. Втопився». Що говорила далі ненька, дочка вже й не пам’ятає. Тіло стало ватяним, і вона втратила свідомість. Коли отямилася, біля неї си-діли мама і друг Сашка – Роман. Він і розповів подробиці трагедії, заспокоював, як міг, бавився з дівчатками. І в ту мить Галинка подумала: «Ну чому один втікав від мене, а інший такий добрий?».
Похорон – як в тумані. «От і нагулявся», – дивлячись на посиніле тіло коханого, думала Галина. Чому? Чому? Згорьовану матір Сашка підтримували четверо доньок, а вона все не могла стримати ридання над єдиним сином, який так безглуздо загинув.
…А через кілька місяців жінка сама ступила на поріг Галиного дому. «Хочу побачити внучок…» – сказала. А далі розмова не клеїлася. Однак пані Наталія все ж наважилася:
– Не побивайся так. Шукай собі пару. Бачиш, як вийшло. Не судилося. А я хо-тіла, я благала його одружитися з тобою… Все віднікувався, що не сини. А вони ж такі гарні, – глянула на дівчаток і заплакала. – Їм потрібен батько…
Хто буде татусем, Галинка зрозуміла через кілька місяців. Коли друг Сашка Роман зачастив до неї майже щодня. То цукерки принесе, то іграшки для малих, то квіти молодій мамі. А потім зізнався, що давно кохає, що йому боляче було дивитися, як поводився Сашко, що він неодноразово йому робив зауваження. А той тільки підсміювався з Романа: «А ти запав на малу… Ну, зізнайся, запав? Але ж вона мене любить до нестями». Закоханий друг відводив очі, бо таки й справді «запав». Сашко тягнув його на танці то в одне село, то в інше. Дівчата, пиво, гуляння до ранку. А Роман все частіше думав про Галинку: «Як вона з двома дітьми?»
В той трагічний день Сашко, який зазвичай брав із собою у підсобники й Романа, поїхав за товаром сам. Сам і загинув. Люди у двох селах говорили: то йому гріх за Галинку, інші казали, що ті, хто швидко ганяє, завжди так гірко закінчують…
…Коли Галининим близнючкам виповнився рік, Роман посватався до неї. А дівчина й погодилася, бо підкорив її серце хлопець турботою та відданістю. Ве-сілля призначили на літо. Наречений наполіг, щоб Галина одягла біле плаття. А вона й сама хотіла весілля. І то нічого, що за мамою ходили доньки і просилися на ручки.
…Пані Наталія ступила на подвір’я, де мало бути весілля. Вона вже давно ви-рішила, що персня, якого їй подарувала ще бабуся, віддасть своїй невістці. Однак невістки в неї вже не буде. Тож, значить, внучці. А їх аж дві… Купила ще один перстень, щоб віддати їх Галинці. Дівчаткам, коли виростуть, будуть прикраси. Галина дарунок від свекрухи, що не відбулася, прийняла і запевнила, що коли її крихітки виростуть, вони обов’язково знатимуть, хто справжня їхня бабуся…
Тетяна ХУТІРСЬКА,
Рівненська область
| Comments: |
