Хлопчик живе у лікарні
При живих батьках Сашко – сирота
Колежанку з дитиною виписували з лікарні. Уже на виході до нас підбіг хлопчик. «А куди ви їдете?» – серйозно запитав і подивився в очі моїй приятельці. «А це хто? Ти чий, хлопчику?» – питаю. Подружка квапливо відводить мене убік і розповідає, що Сашко – нічий: доставила хлоп’я «швидка» з дитбудинку, але ніхто не знає, куди ділися його батьки.Батько відбирає подаровані чужими людьми речі
Заввіділення ІІ хірургічного відділення Львівської міської клінічної дитячої лікарні Галина Курило теж знає небагато. Розповідає, що Сашкові уже шість і у нього рідкісна вроджена вада – хвороба Гіршпрунга (порушена іннервація товстої кишки). Коли ми з ним вперше зустрілися, він ходив ще з так званою стомою – кишечка була виведена назовні. Крім лікування, йому потрібен спеціальний догляд: жорстка дієта і режим. Кожна порція їжі має бути прорахована до найменшої калорії. За раціоном Саші Галина Василівна стежить ретельно, сама приносить продукти.
Вперше сюди «швидка» привезла хлопчика, коли йому було всього три рочки. Відтоді він тут свій, а невеличка лікарняна палата стала фактично його домом. Як свідчать виписки, у дитбудинок він повертався ненадовго, і вже за кілька днів його знову доставляли в лікарню. Тут його оперували, виходжували і поміж всім цим навчали читати-рахувати.
Персонал відділення розповідає, що раз на кілька місяців з’являється чоловік, який називає себе батьком Сашка. Він приходить п’яний, забирає у малого подаровані чужими людьми речі і знову надовго зникає. Після таких відвідин хлопчик довго плаче і не хоче ні з ким говорити… Щоб його захистити, Галина Василівна дала розпорядження не пускати нікого до Саші – кожен, хто питає про нього, натикається на суворий «допит» навіть по телефону. Але лікар розуміє, що ситуація потребує якнайшвидшого вирішення – дитині пора до школи.
Мама влаштовує особисте життя
Ця драматична історія маленького сироти при живих батьках відверто шокує, тому намагаюся з’ясувати більше у дитбудинку, звідки Сашу привезли востаннє. За чинним законодавством, батьки мають з’являтися тут раз на півроку. Персонал запевняє, що тато інколи навідувався (приходив напідпитку), а от мама – ні разу.
Пробую розшукати горе-батьків. І в цьому мені дуже допомогли правоохоронці. Виявилося, що тато Сашка сидів. Вдалося віднайти п’ять кримінальних справ проти нього (одну з яких згодом закрили). Причому «калібр» їх щонайрізноманітніший – крадіжки квартирна і державного майна, злісне хуліганство і навіть розбещення неповнолітніх. Мама теж фігурує в одній – за фактом крадіжки особистого майна, але ув’язнена вона не була. З’ясувалося, що подружжя розлучене. Жінка переїхала до нового чоловіка зі старшим сином. Коли мова заходить про Сашка, захищається, мовляв, не могла їздити навідувати у «садочок» (так назвала дитячий будинок, куди оформили сина), бо у неї самої проблеми зі здоров’ям, їй потрібне курортне лікування і таке інше. Обіцяє забрати малого у нову сім’ю. Але чи то щиро?
Тим часом розпочався процес позбавлення Сашкових тата й мами батьківських прав. Справу передали у Стрийську дитячу службу (за місцем проживання батьків), а відтак у суд. Позаду кількамісячна тяганина – днями рішення було прийняте.
За останній рік дитину утретє оперували – реконструювали кишечник. Тепер у нього майже все, як у здорових діток. Але він ще у лікарні – з листопада 2009 року... За час фактично проживання у медзакладі він підріс і поправився, любить ганяти по коридорах і бавитися з іншими дітьми. Але коли-небудь його доведеться виписати. Що чекає хлоп’я за стінами лікарні: інтернат чи прийомна сім’я? Галина Василівна молить Бога, щоб врешті митарства її маленького підопічного закінчилися і знайшлася сім’я, яка б прийняла його як рідного.
Ірина БЕРЕЗОВСЬКА,
Львівська область
Фото автора