Реформи виженуть із села людей у білих халатах?

Нині у всіх на вустах чергові реформи в медичній галузі на селі. Урядовці вкотре обіцяють збільшення фінансування, придбання спеціалізованих автомобілів в амбулаторії, нове обладнання. Та чи поліпшиться від того здоров’я простих трударів?
«Швидку» обіцяють кожній амбулаторії

На Волині функціонує 16 районних і 13 дільничних лікарень, 74 сільські лікарські амбулаторії, 797 фельдшерсько-акушерських пунктів. На кожну з цих установ чекають нововведення. Першим кроком у реформуванні медицини стала передача фінансування первинних медичних закладів на районний бюджет. Далі працюватимуть над укрупненням мережі лікувальних закладів. Заступник начальника управління охорони здоров’я Волинської ОДА Іван Грицюк розповідає, що реформи назріли вже давно, адже основне законодавство, що стосується медицини, прийняте ще у 1992 році, й з тих пір мало що змінювалося. Зараз іде об’єднання Шацького і Любомльського районів у територіальне медичне об’єднання з центром у Любомльській ЦРЛ.
– Найперше хочу заспокоїти медпрацівників, які бояться масових скорочень у зв’язку з нововведеннями. Нічого подібного не буде, – каже Іван Петрович. – Поки плануємо лише впорядкувати мережі лікувальних закладів, оптимізувати ліжковий фонд та штати. Адже кожному зрозуміло, що в маленьких селах, які розташовані біля райцентру, ФАП не може утримуватися. Там фельдшер працює на 0,5 чи 0,25 ставки, приїжджає раз в тиждень і нема ніякої ефективності від такої роботи. Впорядкувати потрібно й дільничні лікарні. Зараз в області є 13 таких закладів, які мають 148 ліжок, тобто по 8-10 в кожному. В нашому розумінні це не лікарня, а місце, де надають якусь допомогу. Ми пропонуємо замість них створити сільську амбулаторію з денним стаціонаром на 15-20 ліжок та штатом лікарів. Щоб діяв цілодобовий пункт швидкої медичної допомоги, де чергуватиме фельдшер і санітарний транспорт. Медики виїжджатимуть на виклик з амбулаторії. Адже Міністерством охорони здоров’я ставляться вимоги, щоб «швидка» прибувала до місця виклику за 15-20 хвилин. Тоді за рахунок економії укомплектування штатів з’являться кошти на закупівлю санітарного транспорту.   
Звичайно, медична машина – річ необхідна, та чи матиме район можливість і бажання викроїти зі свого бюджету 100 тисяч гривень на придбання спеціалізованого авто? А хто потім оплачуватиме його утримання? За що купуватимуть пальне?
В селі Буцин Старовижівського району минулого року відкрили амбулаторію загальної практики сімейної медицини. Всюди зроблено євроремонт, виблискує плитка. Є тут навіть власний стоматологічний кабінет. Правда, оновлення потребує матеріальна база.
– Завдяки фонду «Рідна Волинь» маємо такий гарний лікувальний заклад. Всією громадою працювали, щоб швидше відремонтувати занедбане приміщення гуртожитку. І штукатурили, й стіни білили. Люди приносили меблі, які їм вдома не потрібні, ми їх фарбували – і вони нам ще послужать не один рік. Перенесли сюди стареньке обладнання з ФАПу, на якому й працюємо. Звичайно, хотілося б сучасних медичних апаратів, та коштів нема, – розказує головний лікар Буцинської амбулаторії Лариса Мазурик.
Вісім працівників обслуговують понад тисячу мешканців. Тут обома руками за спеціалізований транспорт для сільських медиків, адже щоб обійти таке велике село, яке налічує понад тисячу жителів і має протяжність понад чотири кілометри, потрібно півдня витратити. Та поки це рожева мрія… Влітку лікар об’їжджає двори велосипедом. «Так я спортивну форму підтримую», – віджартовується Лариса Віта-ліївна. Зараз викликів поменшало, бо люди вранці самі приходять в амбулаторію.  Лариса Мазурик усім роздає візитівки з номером свого мобільного. «І молоді мами, й пенсіонери – всі до мене телефонують, консультуються чи просять прийти. Отак і працюємо», – каже. На ентузіазмі саме таких медиків і тримається здоров’я сільських трударів та пенсіонерів. А чиновники, які лише на паперах реформують медицину, й уявлення не мають, що насправді потрібно для її покращення. Хіба можна за кілька років «обережно» і «негайно» усунути недоліки в цій галузі, як вимагає цього діючий Президент. Розуміючи всю складність даного питання, чи не тому пішов у травні у відставку колишній Міністр охорони здоров’я Ілля Ємець? І чи вдасться щось зробити його наступнику?  

Як живеться молодим спеціалістам

Ще однією проблемою сільської медицини є відсутність молодих кадрів. Ні для кого не секрет, що вчорашнього випускника медучилища чи, тим паче, університету, ніяким медовим пряником в село не заманиш. Проте заступник начальника охорони здоров’я Іван Грицюк переконує, що ситуація не настільки погана.
– Ми щороку працевлаштовуємо 130-140 випускників наших трьох медичних коледжів. Дещо складніше забезпечити амбулаторії молодими лікарями. Хоч і нема житла, але мудрі керівники таки шукають можливість подбати про своїх пра-цівників. Такий позитивний приклад маємо в Маневицькій лікарні. З районного бюджету виділили кошти на ремонт лікарняного  приміщення, де колись була бухгалтерія, і облаштували квартири для молодих лікарів. Тривалий час вони винаймали житло, а минулого року вісім медиків таки дочекались новосілля, – розповідає Іван Петрович.
А от у селі на халявне житло сподіватися не варто. Візьмемо для прикладу Маневицький ра-йон. Там діє 62 фельдшерсько-акушерських пункти. В 11 з них працюють молоді спеціалісти. Чим вони забезпечені? Мінімальною заробітною платою та найманою кімнаткою у місцевих пенсіонерів. Де-юре існує державна програма забезпечення молодих спеціалістів житлом, а де-факто маємо пшик.
Юлія Смітюх лише минулого року закінчила Луцький базовий медичний коледж. Родом вона з Камінь-Каширського району, а направлення на роботу отримала в село Карасин Маневицького району. Сіль-ський голова допоміг знайти хату, де мешкає молодий спе-ціаліст. Житло оплачує зі своєї зарплати, яка не дотягує й тисячі гривень. Тішить дівчину те, що потрапила в село не віддалене, розвинуте, тому й фінансування на медикаменти нормальне. «У квартал отримую майже 460 гривень. Цих коштів вистачає на медикаменти першої необхідності», – каже Юля. Про якусь перспективу годі й говорити. Та зважаючи на те, що робота в нинішній час на вагу золота, то доводиться молоді терпіти незручності, аби не опинитися на лаві безробітних.  

Закриють ФАП – село вимре?

За статистикою в Україні понад 9300 сіл, які не мають фельдшерсько-акушерських пунктів. За допомогою місцеві жителі найчастіше звертаються в райцентри. Хтось її дочекається, а хтось і ні. Проведені дослідження показують, що 65% смертей можна було б уникнути, якби вчасно надавалась кваліфікована медична допомога. Та чи під силу це медпунктам, які мають мізерне фінансування?
Черемшанка на Старовижівщині – невеличке вимираюче село. Про такі зараз культурно кажуть – «неперспективне». Такий і місцевий фельшерсько-акушерський пункт – ледь дихає. Проте чисто вибілені глиною стіни, вивіска, а також вичовгані сходи свідчать, що таки жевріє в ньому життя. Завідуюча ФАПом Тетяна Комісарик з 20-літнім стажем роботи журиться, що у зв’язку з реформами залишиться без роботи, а старенькі пенсіонери – без елементарної медичної допомоги. Її надаватимуть в Буцинській амбулаторії, яка за кілька кілометрів. Та чим добиратимуться туди хворі?
– Середній вік тутешніх жителів – 70 років. Я ще обслуговую сусіднє село Борзова, до якого шість кілометрів, – розповідає Тетяна Петрівна. – У багатьох проблеми з тиском, серцем. Частіше ходжу на виклики додому, ніж бабусі сюди. А як прийдуть, то що їм запропонувати? На рік на медикаменти мені виділяють аж... 180 гривень. Що за них можна придбати? Буває, що за свої гроші докуповую потрібні таблетки. А як закриють медпункт, то і той лад пропаде.
Фінансування медичних закладів здійснюється з розрахунку на одного жителя. Тож зрозуміло, що у виграшних ситуа-ціях є ФАПи у великих населених пунктах. Наприклад, минулого року на Камінь-Каширщині в середньому по району на один ФАП було виділено 762 гривні у рік, у Рожищенському – 594, в Старовижівському – 703, а от на Ратнівщині ця цифра становить 1958 гривень. А маленькій Черемшанці на великі кошти сподіватися не варто.
У просторих кімнатах Черемшанського медпункту одиноко стоїть у кутку старенька шафка з медикаментами. Про якесь обладнання годі говорити, бо його тут ніхто ніколи не бачив. Лише радянська кушетка притулилася до стіни. Правда, кілька років тому дали в районі апарат для вимірювання цукру в крові, ото і всі надбання сільського медичного працівника. Та, незважаючи на такий мінімалізм, люди таки шукають тут допомоги. Хто не має сили піднятися, дзвонить на мобільний фельдшерки. «А стаціонарний телефон на ФАПі є?» – питаю. «Є, звичайно, але він ніколи не працював. Підключають лише на вибори, бо в нас тут дільниця. Та й у селі ні в кого нема стаціонарного телефону. Отак і стоїть апарат в нас для «галочки», бо так треба», – каже сільська фельдшерка.
Їй смішно слухати слова чиновників про «підвищення якості послуг», «забезпечення рівного доступу», «поліпшення демографічної ситуації» з різноманітних державних програм. Вона знає, що ті покращення добре виглядають лише на папері і ніякої користі для простого селянина не несуть. Бо основна проблема сільської медицини – відсутність нормального фінансування, за яким стоїть медичне, кадрове забезпечення й створення гідних умов праці.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>