Прокурор повернув житло чотирьом дітям
Кілька років у Ковелі тривали баталії навколо чотирикімнатної квартири по вулиці Сагайдачного, що у центрі міста. Врешті-решт через помилки чиновників утворилася ситуація, коли право на житлову площу в помешканні мають члени двох чужих сімей.
Власницею просторої квартири на вулиці Сагайдачного до 2003 року була Марія Матвіюк. Своє помешкання отримала, працюючи у системі залізничників. У квартирі разом із нею проживала донька Наталія. Остання фактично й перетворила її на притон для алкоголіків, який, до того ж, був і місцем для оргій. Наталія народила від чотирьох різних чоловіків четверо дітей: дві доньки і два сини. Про те, як доглядала матінка своїх чад, годі й говорити. У квартирі не було міжкімнатних дверей, ліжок та посуду. Сморід поширювався на весь під’їзд. Власниці помешкання частенько перепадало від доньки та її дружків. Коли не було за що випити, п’яниці відбирали гроші у жінки.
Ще у 2001 році за рішенням опікунської ради міста Ковель дітей Наталії Матвіюк вилучили із цього притону: дівчаток відправили у Люблинецьку школу-інтернат, а хлопчиків – в інтернатну групу при садочку. Можливо, такий крок мав на меті привести до тями непутящу матір, але жінка особливо не горювала. Дітей своїх практично не відвідувала, на вихідні додому не забирала, брала лишень для того, щоб просили гроші неподалік вокзалу – жебрацтво було єдиним джерелом «заробітку» для Наталії. Тож зрештою жінку позбавили бать-ківських прав, а вона навіть не з’явилася на судове засідання. Не захотіла взяти на себе опікунство й бабуся…
У Марії Матвіюк все частіше виникала думка втекти з ненависної квартири і сховатися від своєї доньки. Своїм болем інколи ділилася з людьми у дворі. Якось жінка із сусіднього під’їзду обмовилася, що її син та невістка з двома дітьми мають двокімнатну квартиру у Ковелі на вулиці Брестській і шукають варіанти обміну на просторіше житло. Очевидно, за цю ідею Марія Матвіюк вхопилася як за рятівну соломинку. Так у непросту історію вплуталася молода сім’я Людмили та Сергія Т.
Процес обміну розпочався у 2003 році. Оскільки квартира на вулиці Сагайдачного не була приватизована, дозвіл на будь-які операції з нерухомістю мала надати міська рада. Потрібно було зібрати чимало довідок, враховуючи, що за квартирою були закріплені четверо неповнолітніх. За «Законом України про охорону дитинства» при поміщенні дітей на виховання у дитячий заклад житлове приміщення зберігається за ними протягом усього терміну перебування у цьому закладі. Тому для винесення справи на розгляд виконкому погодити процедуру обміну мала опікунська рада та інтернатні заклади, де на той час перебували маленькі Матвіюки (у дітлахів, для яких не призначені опікуни, піклувальні функції покладаються на інтернатні заклади, а саме опікуни – у даному випадку керівник установи – мають право від імені своїх підопічних укладати угоди).
Зрештою усі дозволи вдалося отримати. Як стверджує Людмила Т., погодили операцію обміну й у Люблинецькій школі-інтернаті – свій підпис у період перебування директора у відпустці поставила його заступниця (однак ця довідка згодом зникла без сліду). Тож міськвиконком нарешті дозволив обмін. Родина Т. зайнялася ремонтом у занедбаній квартирі на Сагайдачного, а Марія Матвіюк перебралася у помешкання на Брестській – сюди ж приписали й чотирьох її онуків. Всі спокійно зажили своїм життям. Та за кілька місяців донька «вирахувала» нове місце проживання Марії Матвіюк, і вся її п’яна братія почала навідуватися тепер на вулицю Брестську. І вже у 2004 році жінка вирішила взагалі втекти з Ковеля. Цього разу вона оформила договір дарування на ромську родину, а фактично взамін отримала у «подарунок» будинок в одному із сіл району і взагалі зникла з поля зору. Яким чином цього разу опікунська рада погоджувала маніпуляції з нерухомістю, сказати важко. Але четверо неповнолітніх онуків Марії Матвіюк зникли з будинкової книги, хоча запис про їхню реєстрацію у квартирі на Брестській лишився у паспортному столі і по цей день.
Далі долею неповнолітніх тривалий час особливо ніхто не переймався, бо усі дорослі у цій ситуації лишилися задоволеними. Так тривало аж до того пе-ріоду, коли найстарша донька Наталії Матвіюк Олена досягала свого повноліття. Ось тоді директор Люблинецької школи-інтернату Михайло Бортнюк, з’ясувавши, що діти фактично опинилися на вулиці, звернувся із заявою у Ковельську міжрайонну прокуратуру з проханням захистити інтереси неповнолітніх. У заяві керівник закладу також вказав, що не надавав дозволу на проведення обміну житла.
– Вивчивши ситуацію, я звернувся до суду з позовом про відновлення права на житлову площу неповнолітніх Матвіюків у квартирі на вулиці Сагайдачного. Виходячи з наявних документів та обставин, справа була однозначно виграшна. Позов пройшов усі інстанції, включаючи Верховний Суд України. Феміда скасувала рішення виконкому Ковельської міської ради «Про міський обмін квартирами» від 2003 року. А за дітьми визнано право користування житлом по вулиці Сагайдачного, – розповів Ковельський міжрайонний прокурор Сергій Масалов.
Та можемо припустити, що це ще не кінець історії. Адже фактично до квартири, в якій уже майже вісім років проживає родина Т., вписали четверо чужих дітей, важко уявити, що вони в подальшому ділитимуть один і той же життєвий простір.
– Нічого не маю проти цих дітей. Їхні права тепер захищені, але хто захистить моїх двох? – бідкається Людмила Т. – Щоб переїхати у цю квартиру, ми витратили чимало коштів, зробили тут ремонт, повернули десятитисячний борг за комунальні послуги. Чоловік тепер постійно змушений їздити на заробітки, щоб залатати дірки у сімейному бюджеті. Але уже два роки ми не можемо спати спокійно, бо кожної хвилини до нас можуть прийти і попросити звідси.
Цікаво, що основним відповідачем за позовом прокуратури виступала Ковельська міська рада. З неї, як з програвшої сторони, й стягнули кількадесят гривень на судові витрати. Отож, винних фактично знайдено й, напевно, ключ до розв’язки у цій ситуації слід шукати саме у кабінетах муніципалітету. Адже, якщо суд визнав неправомірним дозвіл на обмін квартир, значить, і чиновники міськвиконкому, які готували це рішення, мали б ще у 2003 році побачити недоліки у зібраних документах. Тож порушення,якщо вони насправді були, у першу чергу, допустили вони.
Як розповів Сергій Масалов, скарги у прокуратуру на міськраду почала писати родина Т. Не виключено, що прокуратура тепер позиватиметься до міськради на захист їхніх прав, адже люди втратили свою квартиру, а у новій нині перебувають на пташиних правах. А тим часом цього року Олена Матвіюк, досягнувши повноліття, залишить стіни інтернату й зможе повернутися на свої законні житлові метри у квартирі на Сагайдачного.
Сергій КРАЙВАНОВИЧ,
Волинська область
| Comments: |
