Хоч свині чорні, та сало біле
Із розвалом колгоспів, які хоч і не дуже про платню на трудодень дбали, селянам довелося самотужки, хто як зумів, на своїх земельних паях виживати. Підприємливіші, як подружжя Ліщуків – Світлана (агроном) та Анатолій (ветлікар) із села Качин Камінь-Каширського району, якось дають собі раду, займаючись приватним фермерством. Відгодовують вони в’єтнамських чорних свиней на власні потреби і частково на продаж, аби було за що олію, сіль та інші необхідні речі придбати.
Донедавна поліщуки із деякою осторогою сприймали цю заморську екзотику. Одними з перших на Волині захопилися ними селяни Ратнівщини. Власне, у Ратному й придбали собі Ліщуки в’єтнамських поросят три роки тому. Перших довелося купувати по 800 гривень за парочку, а кнура за 1000 гривень. Та згодом ціна впала наполовину, бо із подорожчанням кормів попит на худобу знизився. Розводячи їх, Світлана переконалася, що проти традиційних білих вони мають ряд переваг.
Захоплено розповідає господиня про охайність та «вихованість» представників в’єтнам-ської породи. Ці свині не гадять де попало на подвір’ї, як домашня птиця, а справляють нужду «культурно», у якомусь «одному» місці. Ступаючи на подвір’я Ліщуків, спочатку ми навіть засумнівалися, чи потрапили до фермерів, бо від їхнього господарства не віяло жодними специфічними «ароматами».
Маленькі потішні чорні «шустрики», семеро двотижневих поросяток зі свиноматкою, вільно снують по подвір’ю. «Чи не залізуть, бува, кудись у шкоду?» – цікавлюся. «Цього за ними не водиться», – чую у відповідь. Вони скубають шовковисту зелену травичку. До речі, уже з перших днів появи на світ. Але не забувають і про материнське молоко. І якщо почастують їх господарі пригорщею зерна – теж не відмовляться.
Третьокласнику Олегу, який дуже тішиться своїми підопічними, з ними менше мороки, ніж з курми та індиками, що так і норовлять залізти у грядки. «Маленькі поросятка надзвичайно рухливі, бігають так швидко, що їх не наздоженеш», – розповідає хлопчик.
Для в’єтнамських поросят обгородили сіткою частину саду. Коли почнуть дозрівати та падати з дерев плоди, вони дуже люблять їх підбирати. Світлана Олексіївна признається, що спочатку побоювалась, аби не трапилось з ними біди, коли накинулися на сливи. Але даремними виявилися її страхи, бо чорні рильця ласували м’якоттю, а згодом почали розгризати кісточки і закушувати делікатесними зернятками.
Ще одна важлива перевага в’єтнамської породи – з ними немає мороки, вони легше та швидше годуються, їдять мало. Не треба їм ні молока, ні комбікормів, як білим свиням. «В’єтнамці» полюбляють різнотрав’я, кульбабу, кропиву та інші бур’яни з городу, відходи овочів та фруктів, сіно, кукурудзу, гарбузи, картоплю, буряки. Причому овочі не обов’язково варити та подрібнювати. Словом, у літній період виходить неабияка економія на їхньому харчуванні. Крім того, вони менше схильні до хвороб, не потребують щеплень і зовсім не завдають клопоту при опоросах.
Господиня розповідає, що на тих семеро є вже замовлення, а наступні після опоросу двох інших льох будуть годувати на м’ясо, що надзвичайно смачне, наче дієтичне кроляче чи індиче, без холестерину. Підходить воно і на фарш, і на шашлик. Набагато легше заколоти чорну свинку вагою 60-80 кг, ніж на півтора центнера білу. Здорово виручають в’єтнамські, коли чекають гостей – родину із Мінська. Та й до приїзду дітей – сина Дмитра та доньки Оксани, студентів медичних вузів, можна швидше приготувати їм пакунки зі свіжиною.
До речі, одна свиноматка в рік народжує до 30 поросят, які при відгодівлі переважно травою можуть дати до двох тонн м’яса.
Але тримають Ліщуки не тільки в’єтнамських свиней, а ще три дійні корови та іншу живність. І на десяти гектарах наділеної на паї землі сіють три гектари ярих, гектар пшениці, садять гектар картоплі та всяку городину. Щоб вижити, треба добре крутитися.
Як дають раду? А мають власні трактор та комбайн. «Доводиться наймати когось на жнива?» – запитую. «Ні, – каже господиня. – Ось до 17 червня діти здадуть екзамени і приїдуть додому. «Впряжуться» на ціле літо, аж до 1 вересня». Сільські діти, хоча й навчаються у престижних вузах, не цураються землі, знають ціну хліба, якщо батьки їх правильно виховали. Мати з надією чекає сина та доньку – своїх помічників.
Мирослава МАНЕЛЮК,
Волинська область
| Comments: |
