Швейний цех розпочався… із зимової шапки,

При в’їзді у село Самари-Оріхові, що в Ратнівському районі на Волині, поблизу новозбудованої хати вивіска – продам камуфляж. Саме тут Віктор Орищук започаткував власну справу – відкрив цех з пошиття одягу. Він не професійний швець, а самоучка. Однак так вправно орудує і голкою, і креслярським інструментом, що йому позаздрить навіть вмілий спеціаліст. Адже за всі роки роботи на себе, Віктор освоїв щонайменше десять професій.– Я сьогодні дизайнер і закрійник, наладчик машин і швець, експедитор і продавець, – розповідає Віктор Васильович. – Тобто багато чому навчився. Бо у віддаленому селі самі знаєте як важко знайти роботу. Тож довелося думати, аналізувати. От тепер маю власну справу.
А все почалося тоді, коли юнак прийшов з армії. Колгосп, де він працював трактористом, почав занепадати. Одна думка доганяла іншу: що робити, як жити? Влаштувався кочегаром у школу. Робота важка, адже зими у дев’яностих роках були суворі. Вже хотів і розрахуватися, однак директор навчального закладу зумів заохотити хлопця, який мав хист до малювання – замовив йому випалити на дереві для історичного кабінету десять картин. Ще дозволив вести гурток різьби по дереву.
– Тож я взявся за роботу із задоволенням. Тоді виплачували зарплату мільйонами-купонами. Отримував два мільйони зарплати, а за картини перерахували мені аж 10 мільйонів. Оце і був стартовий капітал для власної справи. Хоча довелося навіть деякий свій одяг продати, бо не вистачало коштів, – згадує ті часи підприємець. – Оскільки в мене не було зимової шапки, то вирішив сам собі її зшити. Спочатку розібрав стару вушанку до дрібниць. І таким чином зшив свій перший виріб. Три дні над шапкою сидів, адже не мав навиків.
Можливо, бажання шити перейшло до Віктора від бабусі, яка майстерно володіла кожухарським ремеслом. А батько в молодості виготовляв взуття. Тож і Орищук-молодший вирішив попрацювати з шкірою. Для початку купив матеріал для п’яти шапок. Вичинив шкіру, пошив, продав. На вилучені гроші закупив знову шкіри вже на 10 шапок. Але на досягнутому хлопець не зупинявся. Його зацікавив верхній шкіряний одяг – кожухи, дублянки. Спочатку розпоров до деталей свою солдатську шинель, потім – стару батькову куртку, що схожа на кожуха. Віднайшов у господарстві і овечу шкіру, яку вичинив.
– На свій перший кожух я затратив аж тиждень! – продовжує підприємець. – Потім ще з п’ятнадцять кожушків пошив. Однак це дуже виснажлива робота. Почали боліти руки. Тож перейшов на пошиття святкових костюмів.
Місцеві жителі йшли до Орищука з різними потребами: замовляли перешити пальта, відремонтувати інший одяг, щось перекроїти, щось підлатати. Сьогодні в оселі молодого подружжя на стінах дуже багато викрійок, які зробив сам майстер. До речі, й просторий дім Віктор зводив власними руками. Одну велику кімнату виділив під швейний цех. Тепер його на-дійна помічниця – дружина Тетяна, яку він привів у хату, збудовану, ще коли був холостяком. Разом вони вже п’ять років. За цей час дружина також навчилася шити. Спочатку придивлялася до чоловікової роботи.
– Все крутилася біля мене. Просила: «Покажи те, навчи се...» Ось тепер допомагає... – посміхається чоловік. – Звичайно, хотілося б розширити виробництво. Хоч і говорять нині про податкові канікули для малого бізнесу, але то тільки слова. Бо податок плачу дійсно менший, проте збільшилися відрахування у пенсійний фонд. Добре, якби було якесь кредитування малого підприємництва. Адже потрібно облаштовувати дім. Хотілося б, щоб і сім’я збільшувалася. А працювати треба задля майбутнього. Та поки що надіємося лишень на власні сили і руки.
Нині Орищуки роблять акцент на робочий одяг. Шиють масово камуфляжну форму, як зимову, так і літню. Кажуть, що на неї є попит. У господарстві не тримають живності – весь день забирає шиття. Та що там день. Сусіди кажуть, що часто в домашньому цеху Орищуків світло горить до другої години ночі. Люди трудяться...
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото автора

• Нравится
•