За бабині коробки ледве не побилися

Навесні, коли тільки-но зійде сніг, Євгенія Веремейчик збирається до лісу на промисел: заготовляти соснове… коріння. Ні поважний вік (у січні жінці виповнилося сімдесят дев’ять років), ні поради-заборони дітей не втримають її в хаті від спокуси зайнятися улюбленою справою.Зрозуміло, не заради самого процесу збирання тягне жінку на природу. Соснове коріння – незамінний матеріал для плетіння коробок. Як правило, поліщуки використовували їх для збирання ягід. На Житомирщині цю практичну, зручну та легку побутову річ плели зазвичай із лика – сам не раз спостерігав, як мій батько це робив. А  от у Фаринках, що в Камінь-Каширському районі, де мешкає непосидюща бабця, коробки плетуть з коріння, і саме – соснового.
– Бо воно дуже міцне,  добре гнеться й легко розщеплюється, – пояснює Євгенія Дмитрівна. – Найкращою все ж буде коробка з весняного коріння, бо міцніша за «осінню». У мене ще й досі зберігається коробка, яку привезла від матері з посагом. Їй уже більше п’ятдесяти років і ще послужить стільки, якщо шанувати…
Від матері Євгенія Дмитрівна і перейняла ще в дитинстві це, на перший погляд, просте ремесло. В часи бабиного дитинства, а минуло воно наприкінці тридцятих – на початку сорокових років минулого століття, в поліському селі й на хуторах, плести лико ще вміли, практично, всі. Інакше босим зостанешся, якщо постолів собі не сплетеш. Коробки, кошики та інші речі – то вже на любителя.
– Плела і коші, – розповідає бабуся. – Але останніми роками все коробками займаюся. Скільки їх сплела за свій вік? Бог його зна, до сотні, мабуть, назбирається. Теперки, може, і не плела б уже, бо і руки, й очі вже не ті, а то ж треба кожного корінчика в кожну «свою» дірочку просунути, і лізе він туди неохоче, спеціальною швайкою мусиш пропихати… Але жінки приходять, просять. Ліпшої посудини, кажуть, нема по ягоди ходити: зручно, легко. Дочки моєї хрещениці влітку, збираючись до лісу, ледве не побилися за єдину, що була в них у господарстві, коробку. То оце і їй сплела недавно ще одну, щоб дівчата помирилися.
– А що в селі, крім Вас, більше нікому їх плести?
– Виходить, що нікому. Ще, правда, старша моя сестра вміє плести, але їй вже далеко за вісімдесят, тож давно покинула це робити.
Крім плести коробки, Євгенія Веремейчик – ще й майстерна ткаля. Глянувши на її домоткані рушники, і язик не повернеться сказати, що зроблені кустарним способом на «допотопному» дерев’яному верстаті: просто філігранні щодо якості та естетики вироби. На Вінниччині, куди віддавала онуку заміж, на весіллі, побачивши ті бабині рушники, тамтешній люд просто ахнув від захоплення.
Микола Шмигін,  Волинська область

• Нравится
•