Сільський іподром знають у Європі

Чесно кажучи, уявити іподром у селі, хай навіть і приміському, важко. Адже Україна – це не Англія, де коні, кінний спорт, іподроми – стиль елітного життя. А виявляється, окрім небагатьох у великих містах, таких як Київ, Одеса та Львів, іподром ще є у селі Мирогоща, що за декілька кілометрів від Дубна. Тому було цікаво довідатися, як він тут з’явився і, як бачимо, прижився.
Спеціаліст-кінник має «прожити» на конюшні чотири роки
Для нашого обивателя кінь, насамперед, є тягловою силою. А в Англії споконвіку дорога до вищого світу закрита, якщо англієць не є членом якогось кінного клубу. У нас не те що клубів нема, а навіть пристойних конюшень. Ті, які залишилися від совєтів, бо тоді все-таки племінні конезаводи підтримувалися державою, частіше у занедбаному стані. У незалежній Україні племінне господарство стало занепадати, а тоталізатори (каси, де роблять ставки на того чи іншого коня) на іподромах взагалі заборонили, віднісши їх до азартних ігор.
Відкриттю іподрому в Мирогощі, спочатку на базі місцевого аграрного коледжу, посприяв збіг обставин. Колишній директор коледжу був любителем коней, а тому ідею, запропоновану Олександром Чуприною (нині заступник голови Рівненської облради), підтримав.
– Ця конюшня з 1995 року. Коли в селі Повча (теж Дубенського району), де я працювала, після розпаду Союзу коней порізали, Чуприна не хотів, щоб конярство на Рівненщині геть занепало, й тому прислав мене сюди, – розповідає Вікторія Марущак, начальник виробничого відділу іподрому, заслужений працівник сільського господарства і, можна сказати, фанат своєї справи. – Я після закінчення факультету коневодства Харківського зооветеринарного інституту тривалий час працювала на Полтавщині на Дібрівському державному конезаводі, де директором – людина, віддана коневодству. Ми з директором нашого коледжу усе збирали по крупинках. Він почав будувати іподром, конюшню, житло для людей. В коледжі організували групу студентів-кінників за спеціалізацією конярство і кінний тренінг. До нас поїхали вчитися зі всієї України. З цими дітьми практично все й ставили на ноги. Навіть привозили сюди лежачих коней, яких відходжували, деяких міняли на зерно. Зрозуміло, що без до-ріжки з відповідними параметрами (наявність віражів, ширина – не менше 8 метрів, довжина – від 1000 м, але не менше 800 м, фінішна пряма) іподром неможливий, і ми її теж зробили. На іподромі має бігати не менше 60 коней, треба мати свої качалки, упряж. Усі коні конезаводів випробовуються лише на іподромах. Щоб стати кінником, треба біля коня вміти робити усе, починаючи від його чистки до прибирання стійла. Хорошим спеціалістом може бути той, хто «прожив» на конюшні не менше чотирьох років. Бо якщо приватник запрошує на роботу, то хоче бачити такого спеціаліста. Всі діти, яких виховувала, роз’їхалися на роботу, багато хто в Англію, в Росію.

Другий на Дербі – високий результат
У Мирогощі бігають коні Дібрівського кінного заводу, який має свою унікальну історію: тут розводять російську рисисту породу коней і орловських рисаків, а також з інших заводів та приватних господарств. З 2008 року він має статус державного іподрому Міністерства аграрної по-літики України. Правда, останніми роками фінансування не таке, яке мало б бути, а що далі – взагалі невідомо, тим паче, що проходить реорганізація. У сезон забіги тут проводяться щосуботи. А на щорічні змагання у Мирогощу з’їжджаються тисячі глядачів з усієї України. Цей іподром добре знають за кордоном і теж часто приїжджають сюди на змагання.
Наїзники з Мирогощі, яких тренує майстер-наїзник із Києва Юрій Об’єдков, показують високу майстерність і хороші успіхи на різних змаганнях як у себе вдома, так і за кордоном. А мирогощанський жеребець Кардинал навіть був призером Дербі (головний приз, який розігрують з 1780 року на Епсомському іподромі в Англії, названий за прізвищем засновника – лорда Дербі) і виграв п’ять призів у Києві.
– За кордоном, де є тота-лізатори, а особливо у Франції й Англії, іподроми приносять мільярдні кошти, – із захопленням про свою справу і загалом про коневодство говорить Вікторія Дмитрівна. – І це не брудні гроші, як, наприклад, ті, що заробляються в казино. Там, якщо «схімічив» – відразу втратив довіру, і дорога на іподром закрита. Біги чи скачки транслюються по усій країні, тобто усе проводиться на вищому рівні. А для людей це відпочинок. Там на іподром ідуть у відповідному одязі: жінки – в капелюшках, чоловіки – у фраках. Навіть арабські шейхи і ті у фраках, а їхні жінки – у сукні до коліна. В Абу-Дабі побудували іподром за 22 мільярди євро – туди в капелюшках преться і наша «еліта». Наші ледве виживають...
Після відвідин Мирогощанського іподрому склалося враження, що він головним чином тримається на ентузіазмі й відданості справі Вікторії Марущак. Яка його доля у майбутньому, передбачити важко. Але, безумовно, можна сказати одне: лише той, хто по-справжньому любить коней, цю справу ніколи не закине.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•