Стриптиз у Гадюківці
Закінчення.
Початок у №№12–15, 18-21
– Та ні. Я до твоєї матері – хотіла щось запитати, – бовкнула Сонька, аби хоч якось вийти з дурної ситуації.
– А її нема, – сказавши це, Алка зникла в чорній пащі відкритих дверей льоху. По що вона туди пішла, Сонька не гадала. В гарячці, одурманена диким, але рятівним для неї рішенням, яке породив навісний замок із ключем у щілині, що теліпався в скобі на одвірку, зачинила двері й замкнула. Ключ кинула під льохом.
***
Митроня Барбух вискочив з бару до туалету. Помітивши Соньку, котра якраз підходила до бару, вилаявся і шмигнув на подвір’я сільської ради.
Аж тут від школи виринув галасливий гурт добрих двох десятків жінок на чолі з директоркою та секретаркою Степанидою. Жінки підійшли до клубу й стали гукати завідувача. Коли той з’явився на ганку, натовп став вимагати заборонити стриптиз:
– Не допустимо перетворити заклад культури в бордель!
Сисунь намагавсь урезонити жіноцтво, посилаючись на рішення виконкому, та його голос тонув у розбурханому морі спротиву. До клубу сходилися роззяви з навколишніх помешкань, підхмелена клієнтура бару. Останні, почувши вимоги скасувати видовище, яке більшість з них так з нетерпінням очікували, почали обурюватися. П’яничка Шкалик, закостенілий парубок, вимагав у влади розігнати «несанкціонований мітинг».
– Напишу скаргу в міністерство культури! – заявила директорка школи.
– А ту лярву, як сюди прийде, обіллємо лайном і в пір’ї виваляємо! – додала Манька Балалайка.
Балалайчину пропозицію підтримали оваціями. Та найбільше припала до душі вона Соньці, котра пристала до гурту відразу, як почула його мету. «Після такої ганьби та хвойда вже точно ніколи не заявиться в Гадюківці й назавжди дасть спокій моєму Митроні», – подумала із солодкою втіхою, але тут же з прикрістю зрозуміла, що сама ж і врятувала Алку від справедливого ганьбища. Цього Сонька собі не подарувала б.
– Алка в клуб не прийде! – гукнула тремтячим від хвилювання голосом. – Вона вдома – зачинена в льосі!
– То ходімо до неї! – закричала Балалайка. – І зробимо те, що заслужила!
– Правильно! Так і потрібно вчити! – залунали у відповідь голоси. Натовп розвернувся і посунув до Краков’ячишиного подвір’я.
***
Митроня побіг навпростець, городами. Допустити те, що надумали зробити з його незабутим коханням підбурені баби, не міг. На Краков’ячишиному подвірї було тихо. Митроня припав до дверей льоху:
– Алко, ти там? – гукнув, перевівши гарячий подих.
– Та тут! – долинуло приглушене, а потім благальне: – Випустіть мене!
Митроня помітив під ногами ключа, схопив його, відімкнув замка.
– Мене твоя Сонька, сучка, замкнула, – хриплим голосом поскаржилась Алка, вибравшись із льоху.
– Знаю. Але не час про це! – Митроня говорив схвильовано. – Алко, швидше тікай! Сюди йдуть розлючені баби, щоб тебе побити!
– От чорт! – заметушилася Алка. – Таки не вдасться прилучити Гадюківку до цивілізації. А ти, Митроню, молодець, справжній мачо! – погладила його по чисто виголеній щоці, а тоді припала до вуст поцілунком, а відхлинувши, додала: – Тільки жінка в тебе дурна, неотесана селючка. Будеш коли в Києві, розшукай мене обов’язково – я відтепер перед тобою в боргу подвійному.
Микола ШМИГІН
| Comments: |
