Не думайте, що стерпиться-злюбиться
А хто придумав, що їх може бути два, три, п’ять? Тепер я вже насправді знаю, що кохання, якщо воно справжнє, може бути одне, єдине і неповторне. Я це зрозуміла на п’ятому десятку літ.
Коли мені було 15, до мене став залицятися однокласник. Ми вдень бачилися у школі, а ввечері він приходив до мене додому. Мабуть, всі нам заздрили, а ми були молоді й щасливі.
Пізніше було навчання в місті, а через рік мого хлопця забрали в армію. Були сльози, палкі обійми, поцілунки, мрії про щасливе майбутнє. Він писав хоч скупі та коротенькі листи, але часто. Та знайшлися “добрі” друзі, які колись заздрили нам, і замовили слово спочатку йому, а потім мені. І все те, що будувалося у нас, в один момент лопнуло, як мильна бульбашка. Він вважав, що я перестала чекати, а я була ображена на нього і на увесь білий світ. Та найбільше мені було прикро за те, що він повірив усім, крім мене.
Після його повернення з армії ми ще зустрілися кілька разів, але нічого у нас не клеїлося. Я була в місті на роботі, він походжав до дівчат у селі, і в один прекрасний момент ми розійшлися, навіть не сказавши один одному жодного поганого слова.
Минув час, я зустріла свого теперішнього чоловіка, вийшла заміж, народила дитину і тільки десь далеко в самому куточку свого серця відчувала, що по-справжньому любила зовсім не свого чоловіка. За 20 років бачилися кілька разів, хоч побаченням це і не назвеш. Зустрічались поглядами, перемовились у чиїйсь присутності кількома словами – і все. Та одного разу доля таки подарувала нам зустріч віч-на-віч. От тоді ми зізналися одне одному у своїх почуттях, які з часом стали лише міцнішими. Зараз ми просто друзі, тому що у кожного з нас є сім’я. Та обоє ми враз зрозуміли, що щасливими не стали, і в цьому винні самі ж. Особисто я відчула біль, страшенний душевний біль, який нічим не лікується, і від цього ще важче. Я щаслива тому, що мене кохає чоловік моєї молодості і мрії, але водночас нещасна тим, що не можу зробити його щасливим. Мабуть, до кінця своїх днів я мучитимусь думкою, що саме я винна у всьому, адже Бог послав нам кохання, а я, як жінка і берегиня, не зуміла його зберегти, від чого страждаємо тепер обоє.
Про продовження хоч якихось стосунків, окрім дружби, не може бути й мови, бо люди, з якими ми поєднали свої долі, не повинні від цього страждати. У мене добрий і хороший чоловік, я його дуже поважаю і жалію. Та тільки я хотіла б сказати усім молодим людям: ніколи не вірте, що стерпиться-злюбиться, можливо, звикнеться, але не більше.
Запам’ятайте, ми самі ковалі свого щастя, не будьте горді та нерозсудливі, як ми свого часу. Спочатку сім разів подумайте, а вже тоді приймайте рішення, щоб не довелося жаліти про це усе своє життя.
Кожен день, як той листок із клена,
Злітає тихо з дерева життя,
Верба над ставом ще така зелена,
Але немає в юність вороття.
Зичу всім палкого кохання, і нехай воно буде щасливим та взаємним!
Рівненська область
| Comments: |
