Два дні гуляли весілля без нареченого
Підпис відсутній
Батьки голосили, як на похороні
Хто бував на карпатських велелюдних весіллях, знає, що тут особливо надають значення звичаям, які передаються з покоління в покоління. У суботу наречені, кожен окремо, у своїх хатах гуляють весілля, а вже в неділю молодий забирає дружину з батьківської оселі і везе до себе додому.
– А ще в п’ятницю ввечері, перед весіллям, до нареченої сходяться дружки, приїздить молодий, щоб, за традицією, шити весільний вінок, – розповідає Дарця. – До пізньої ночі ми чекали нареченого, але він так і не приїхав. Я стала плакати, та чоловік, якого запросили на відеозйомку, заспокоїв: «Збирайся, нічого нема страшного. Трохи принизишся, попросиш вибачення, може, що не так, може, завинила». І я зі своїми дружками поїхали до молодого. Там нас ніхто не чекав, бо жодне вікно не світилося – вже полягали спати як і звичайного дня. Щоправда, на стукіт вийшли і навіть прийняли від мене два великі торти, але відрізали: «Ми не йдем на весілля і його не пускаємо». Півночі говорили, я все допитувалась, чого не приїдуть. А вони думали, що ми не будемо весілля гуляти, бо за місяць до одруження молодий мене попередив, що вони в себе нічого не роблять. Але ж не сказав, що не буде одружуватися! Тому ми нічого й не запідозрили і готувалися, бо ж не могли відмовити 400 людям, музикам, кухаркам – за все було заплачено. Його мати сказала: «Якщо вона хоче, най своє весілля відгуляє. У понеділок ми її чекаємо. Якщо від дитини відказується, най принесе нам». Тоді я й молодий пішли до іншої кімнати, щоб поговорити наодинці. Він плакав, казав, що і мене любить, і нашу майбутню дитину, але на ве-сілля прийти не може. Я йому пообіцяла, що не побачить ні мене, ні дитину. З тим і поїхали додому.
У суботу вранці, коли музики грали людям на «Добридень», у хаті Дарки голосили, як на похороні. Батьки зі сльозами благословляли молоду у білій сукній і вельоні, а дружки причепурювали до весілля і будинок, і подвір’я. Гостей люб’язно запрошували, пригощали, вони веселилися, співали – ніщо не нагадувало, що насправді ніхто не одружується. Дарця каже, що дехто з родини знав про це, а інші гості й не здогадувалися, бо в суботу молодий забирає наречену на вінчання, у фотосалон, куди їдуть близькі, і повертається до себе додому. Щоб молода не сиділа серед того веселого галасу, її з дружками повезли до гірського водоспаду у сусідньому селі.
Якось суботу вся сім’я пережила, а в неділю зранку все-таки чекали нареченого: раптом одумається? Проте Дарця каже, що вже не сподівалася на це. І була права. І у неділю гуляли та пили без молодого, та колача (святий хліб) не ділили, бо гості вже зрозуміли: діється щось не те. Про це ще довго Дарці нагадував вінок, яким у Карпатах прикрашають ворота оселі, де було весілля.
«Суджений» має дружину і сина
Чому так сталося, Дарця не розуміє й досі, хоч і минув час. Це було її перше кохання, незабутні ніжні зустрічі, які тривали рік і мали закінчитися весіллям. Все було добре, поки дівчина не завагітніла. Її тато тоді дорікнув майбутньому зятеві: «Ти не зможеш утримувати сім’ю, нащо було дітей робити?»
– Нареченого це найбільше дратувало: як так, що він ніхто? – згадує Дарця. – З того часу все і почалося. Він був, як дитина, хоч і мав 20 літ, проте жив розумом своїх батьків. Вони казали, що мої будуть ним керувати, бо не знали, що нам взагалі мали дати окрему хату. Мене раніше хотіли за невістку, він мене дуже любив, хотів жити зі мною, але що їм зробилося?
Щоправда, Дарця пригадує, що тоді ще суджений заборонив їй бути на шкільному випускному вечорі, казав, щоб жила у його хаті, бо, мовляв, не знає, ходить вона до клубу чи ні. Коли Дарця лежала у лікарні на збереженні цілий місяць, лише один раз її навідав, виправдовувався, що заробляє гроші. А під час чергової суперечки навіть підняв на неї руку.
– Ніби відчувала щось не те. Але все йшло до весілля. А ще такого не було, щоб наречений не приїхав. Не закрався сумнів і тоді, коли він відказав своє весілля. Тепер би на цей розум, я б інакше на все дивилася. Може, й на краще, що так сталося, бо то було б не життя. Це ненадійна людина. Хто знає, що би ще міг зробити?
Відтоді наречений не давав про себе знати і жодного разу не бачив п’ятирічну доньку-красуню. Вже має сина, щоправда, люди кажуть, що з дружиною, до якої, як і годиться, на весілля приїхав, живе не дуже добре. А Дарці переказував: мовляв, зробив велику помилку і хотів би повернутися, та знає, що вона його не простить. Про те, чи вийде колись заміж, Дарця не загадує: її страшить навіть сама думка про це. Тому живе зі своїми батьками і дуже тішиться, що в неї є дитина, яку любить понад усе.
– Тепер ходжу до церкви, – каже нам на прощання молода жінка, – молюся й прошу Бога, щоб з дочкою такого не сталося…
Олена ПАВЛЮК,
Львівська область
| Comments: |
