Комуністи знову беруть за горло
До перепалок, «потасовок», бійок і навіть битв із димовими шашками у стінах українського парламенту звикли не лише українські громадяни, а й європейці теж. Проте агресивний напад просто на спікерській трибуні з боку першого віце-спікера Адама Мартинюка для багатьох наших громадян був несподіваним. Здавалося, що чоловік з таким писклявим голосом на щось подібне, окрім як брехливого патякання про «роль комуністичної партії у відстоюванні інтересів трудящих», на більше й не здатний. Але Олег Ляшко таки зумів вивести одного з провідних українських ленінців і показати справжнє комуністичне нутро. Що людину, а особливо брехливу, найбільше заїдає і виводить із себе? Правда!
«Ви щомісяця отримуєте зарплату, ви живете на державній дачі, ви не платите комунальних платежів і не розумієте простих людей», – кажуть, що саме ці слова дістали Мартинюка. Багато хто бачив, як він по-хижацьки мертвою хваткою вчепився своєю клішнею у горло Ляшка, після того, як той щось сказав йому мало не на вухо. А після цього, як звір, який впіймав здобич, заспокоївшись, сів у крісло і з сарказмом пригрозив Ляшку наступного разу схопити за інше місце, яке в нього, за словами Мартинюка, дуже продуктивне.
Отакий у нас парламент. І такі депутати. Хай би скільки людина не терлася в «елітах» і не роз’їжджала в дорогих авто, проте холоп залишиться холопом... А брати людей за горлянку – одна зі складових діяльності більшовицьких послідовників. Це їхнє нутро, яке добре засвітилося і 9 травня у Львові.
На жаль, Ляшко не повівся, як мужик (про нього різне говорять), бо це не той випадок, де варто проявляти витриманість і толерантність. Виявляється, весь пухнастий і прилизано вихований Литвин навіть позаздрив своєму заступнику – цей «елітний» лише вміє маневрувати поміж яйцями і краплями дощу.
Не менш дико виглядало й відзначення 150-ї річниці з дня перезахоронення Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі. Навіть тут не обійшлося без міліції. Це ще одне свідчення того, що держава переходить у поліцейський табір: як не свято – то з ОМОНом. Наша влада вирішує навіть те, кому класти квіти біля пам’ятника Кобзарю, а кому ні. Азаров зі своєю «вишуканою» українською краще на такі імпрези й носа не сунув би. Бо коли ті, яким потрібна Україна без українців і її мови, а їхні суфлери, на кшталт Гані Герман, починають розказувати про значення творчості Шевченка для держави, то слухати це бридко.
Хоча й народ, який так гордиться своїм Генієм, теж байдужий до таких подій. Не спішать наші українці ні до пам’ятника, ні до церкви, аби вшанувати пам’ять Тараса. Як пише відомий політтехнолог Олег Медвєдєв, у київській церкві Різдва Христового (де 150 років тому відспівували Кобзаря і яку комуністи потім знесли) на панахиду зібралося дуже мало людей. А тоді – тисячі киян і людей з навколишніх сіл.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
| Comments: |
