Кому потрібно роздути справу про побиття дитини?

Ця купка піску наробила стільки галасу

Безумовно, журналісти не могли пропустити такий факт. Але після того, як він став відомий громадськості, відразу  пішли й інші заяви, що, мовляв, ця справа роздута і носить по-літичний підтекст. Щоб з’ясувати, що насправді відбувалося 20 квітня в одному з ковельських дворів, ми відправилися туди.
У міськрайонній прокуратурі нам повідомили, що порушена кримінальна справа «стосовно депутата Ковельської районної ради Повара Сергія Даниловича за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України». У постанові прокурора області фактично та сама інформація, що прозвучала у ЗМІ, де йдеться про те, що депутат з особливою зухвалістю бив хлопчика головою в пісок, який він привіз для ремонтних робіт, і на зауваження людей відпустити дитину не реагував... Хоча судово-медична експертиза показала, що хлопчик отримав легкі тілесні ушкодження (від переляку навіть впісявся), але, враховуючи те, що Максимко «малолітній і не може сам захистити свої права, і що насильство стосовно дітей має особливе громадське значення», було порушено кримінальну справу.
Навіть з даних прокуратури закрадається сумнів у доцільності її порушення, адже, як часто трапляється, коли стосовно потерпілих з середніми й важкими тілесними ушкодженнями ніяких справ не порушують, хай навіть це й дорослі.
Насамперед ми зустрілися з мамою, аби почути її думку з приводу подій, які стосуються її восьмилітнього сина. Відразу відчувається, що жінка дуже приємна, врівноважена, розсудлива, аж геть не з ряду скандалісток.
– Ви знаєте, уже набридло говорити про це. Ніяких проблем у нас нема, а стільки мови. Чесно кажучи, я нічого не бачила, бо відійшла до магазину. Тут, біля нашого будинку, стояла машина, яка збирає сміття, а Максим побіг далі у двір. Але вже через якусь хвилину прибіг до мене у піску. Поцікавилася, що сталося. Він нічого не сказав, але не плакав. Бачу, якийсь не такий. Питаю знову, а він мені: «Мене дядько штовхнув». Він десь в той пісок зайшов, а цей чоловік виносив сміття і побачив. Люди казали, що він його тримав, а мій брат крикнув, щоб відпустив. Я нічого не бачила, а лише як прийшла, то тут жильці будинків наробили галасу, кожен щось своє кричить. Ну й з гарячки подзвонили в міліцію. Правда, розібралися і зрозуміли, що нічого такого не було. У дитини нема ніяких проблем зі здоров’ям, ніяких слідів на тілі. З ним все в порядку, ходить в школу, грається з друзями. А тут вже їдуть з телебачення, йдуть з міліції й допитують, ніби вже не знати що робили з дитиною. Справді, більше політики, ніж захисту. Мене в міліції питали: «Чи знали, що цей чоловік депутат?» Отоді я й довідалася про це. Я його бачила інколи, живе в сусідньому будинку, але хто він – не знала.
Той чоловік уже своє пережив за ці дні. Ми з ним порозумілися, він попросив пробачення, написали заяву, що ніяких претензій не маємо – ні, справу крутять далі, щоб довести до суду. Надіємось, що в суді нашу заяву приймуть до уваги і йому нічого не буде. Якщо наша міліція і прокуратура так захищає дітей, то чому ніхто до цього часу не знає, хто вбив у нашому будинку хлопця? Це вже було давніше. Пішов на день народження до іншого, в якого батьки в міліції працювали, і на ранок його знайшли під будинком мертвим. Сказали, нещасний випадок, а та сім’я міліціонерів відразу звідси виїхала...
Ще 1 травня мій батько на городі виорав снаряд, це вже восьмий. У нас в селі тих снарядів повно, був нещасний випадок, що розірвався і люди загинули. І вже скільки разів дзвонить в МНС, щоб приїхали – ніхто не їде до цих пір. Чому тут нас ніхто не захищає? Боюся в село з дітьми їхати...

«Хочуть з бютівця зробити бандита»

Люди, які сиділи в дворі на лавочках, усі в один голос обурювалися нашим приїздом і тим, що стільки галасу здійняли навколо подій, які, за їхніми словами, і виїденого яйця не вартують.
– Стидоба, а не справа кри-мінальна. Якби це був депутат з регіонів, то навіть і мови про це не було б, а так треба з бютівця зробити бандита. Та колись було прийдеш батькові пожалієшся, що хтось вдарив, то ще він додасть добре, – один за другим чую невдоволеність жильців тутешніх будинків. – Ну взяв його за комір, то що вже такого зробив? Він його не бив, не кричав. Хай би краще наша міліція дітей не вбивала. Рік пройшов, як Індила в Києві забили – хтось розслідував і сказав, хто це зробив? Впав, бачте, сам з лавки. На це все вже гидко дивитися і говорити так само. Кругом політика, навіть до дитини її приточили. Батьки з чоловіком порозумілися, претензій нема – що ще треба? Він нормальна людина, ніколи ні з ким не скандалить.
В такому дусі ми почули багато чого ще. Правда, люди сумнівалися, що їхню думку буде оприлюднено, бо кругом одна «заказуха».
Сам Сергій Данилович Повар теж не сподівався такого повороту, бо, каже, дитину не бив, не кричав, лише підняв з піску за комір і сказав: «Ти що робиш?»
– Він вивертався – і в пісок, але тут підійшов його дядько і до мене, чого дитину зачіпаю, мовляв, міліцію викличе. Люди здійняли галас. І вже через 30-40 хвилин потелефонували з міліції. Написав пояснення. Батьки теж подали заяву, що не мають до мене претензій. Ніби все залагодилося. Навіть у прокуратурі сказали, що це побутова справа. А через день повідомили, що відкрили кримінальну справу. До цього часу не можу зрозуміти: за що? Якби я вдарив хлопчика чи щось йому зробив. Мо’, він і злякався, коли взяв за комір, я вибачався за це. Думаю, що все робиться з по-літичних міркувань. І журналісти вже теж те саме кажуть, що в пісок бив його головою. Та не робив я цього!
Цей випадок справді нагадує той, про який кажуть – «з пальця висмоктаний». Скільки ми в дитинстві всього творили: і в городи чужі заскакували, отримували по потилиці, а той палкою по спині, але ні в кого й гадки не було, щоб за такі випадки судитися. Тим більше, що й тут батьки налаштовані мирно заладити конфлікт, їм вже навіть по-людськи шкода старшого чоловіка. Ну, погарячкували, можна розібратися – й на цьому про все забути. Та комусь дуже кортить показати цього чоловіка як «злісного хулігана». Можна як завгодно подавати, але людей не обдуриш. Тим паче, коли все відбувалося на їхніх очах.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•