Село холостяків

70-літній Степан СОРОКА ще не був одруженим

Років десять тому Людмила Сточанська, тоді ще мервинський сільський голова, здивувалась, що на території сільської ради за рік відгуляли лише три весілля. І їй прийшла думка підрахувати нежонатих чоловіків. Що цікаво, до уваги не брала розлучених та вдівців (вони вже сьорбнули сімейного щастя) і навіть нещодавніх армійців (як-не-як чиїсь женихи).
– Виявилося, що у чотирьох невеликих селах – а це Мерва, Буркачі, Кутрів, Диковини – аж тридцять холостяків! – пригадує Людмила Василівна. – Найстаршому тоді було далеко за сімдесят. Про хлопців, які вміють не тільки орати і косити, а й борщу зварити і хату побілити,  писала навіть німецька газета (там живуть родичі когось з наших людей). Щоправда, жодна фрау не відгукнулась, – сміється, – а от  жінки з усієї України одного парубка засипали листами, проте не звабили.
Ці села ми з’їздили вздовж і впоперек, а застали вдома небагатьох: навесні роботи – лише встигай. Для кого все життя клопочуться, адже – ні дітей, ні дружини?
– Лічно для себе, – каже 70-літній Степан Сорока з Мерви, якого у селі зроду п’яним не бачили, до речі, чоловік ще працює електриком. – Люблю молочко, тримаю і корову, і кабанчика, маю вулики. Я, дівчата, всяку роботу виконаю і на городі, і в хаті. Сам все можу зготувати – борщі варю, каші, супи.
– Може, й пироги печете? – жартуємо.
– Коли мама жила, то й пироги, і торти пік, – ошелешив нас старий холостяк. Зізнається, що коли з’їжджається родина на якусь оказію, то, звичайно, бажають йому кохання і дружину. Пожартують, посміються – і на тому все, хоча каже, що не проти жінки навіть з двома дітьми, аби лише сподобалася. Головне – щоб була роботяща і симпатична.

«Фігурочку щоб мала і не гуляща була»

 В інших холостяків з Буркачів, шістдесятирічних братів Дергаїв, які доглядають хвору маму, теж свій ідеал жінки: «фігурочку щоб мала, хазяйство гляділа, їсти зварила, не гуляща була». І хоч мають хату, господарство, «Жигулі», не женилися. Все шуткують, що їх дівчата любити не хочуть, та й жінок у своєму селі мало – як не в Італії, то в Польщі на заробітках. Жарти жартами, а невже дітей не хотіли мати?
– А може, де й є? – в очах поважного Миколи грають хитрі іскорки.
– Нащо ті діти, хіба вони роботу знайдуть? – махнув рукою старший, Василь, який все метушиться на подвір’ї.
Поки балакаємо, до нас підходить сусід Дергаїв – хата з хатою. І теж, виявляється, холостяк. Михайло Панасюк, ветеран-афганець, охоче пристає до розмови. Каже, що не раз бував на танцях «Кому за тридцять».
– А може, в службу знайомств писали?
– Та ні, не вірю тим оголошенням. Колись і сам знайду, – запевняє і зізнається (а чи просто жартує): – Жила в мене трохи одна, та пішла в штунди.
Щоправда, думкою оженити Михайла переймаються братові дочки – вони по Інтернету шукають йому жінку. Допитуємось, яка ж має бути суджена, відмахується: «Яка-небудь». І запрошує до хати:
– Ні корови, ні свині, тілько Сталін на стіні.
Та Михайло прибіднюється – у сільській кухні гарні білі меблі, сучасна побутова техніка. Відразу порядкує, і поки пропонує нам гарячого чаю, з кімнати виходить його мама:
– Ото, Мішка, нєвєсту будеш мати, як в газеті напишуть, – доброзичливо каже тітка Віра. – І ніколи не відмовляла йому, щоб котрусь не мав. Чи не попадали йому дівчата, чи не міг підібрати яку?.. Думаю, до цеї порі хтозна які діти могли б бути. Хочу невістку мати, тримали б і корову, бо я слабую. А Міша дуже добрий хлопець, все вміє зробити, і наварить, і прибере.  
Коли допитувалися в холостяків, чи не жалкують, що так склалося життя, в один голос запевняли: «Ні!» Чи самі себе за стільки років самотності в цьому переконали, чи й справді звикли до такого життя? Дехто пояснював, що «сяде яка і буде пилити, грошей вимагати» або сваритися, як часом він хильне зайвого. Та холостяків стає менше: хто помирає, а хто все ж одружується. Один навіть дочекався колишню дівчину, яка подалася за своїм чоловіком на Східну Україну, і, коли повернулася додому, зійшовся з нею. А скільки похвальних слів ми почули про ще одного нежонатого з Кутрова! І господар, і не п’є, і хороша людина. Дуже шанував свою маму, яку догледів до смерті, – її портрет стоїть у світлиці на столі. Почувши стільки компліментів про чоловіка, звісно, подалися до нього. Але їхали до холостяка, а він, виявляється, вже має жінку.
– Кохану звуть так, як і маму – Антоніною, – лише промовив.
Ну що ж, любові, поваги і миру їхній хаті. Хай що не кажуть мервинські холостяки, а вони теж хочуть сімейного затишку і тепла. Цікаво, хто з них наступний стоятиме на рушничку щастя?   
Олена ПАВЛЮК,
Волинська область
Фото Мирослави КОСЬМІНОЇ

• Нравится
•