Ікони малює на віконному склі

Біля цих ікон – особлива аура. Вони випромінюють стільки світла, що відразу й не збагнеш: то сонячний промінь виграє на образах кольорами, чи вони самі по собі сяють. Зворушена душа ще трепетніше промовляє молитву. Бо віриш, що небеса вже тебе чують і через те світло дають тобі знак.Іконопис на склі – порівняно нове явище в тисячолітній історії малярства. Він поширився, зокрема в Україні, лише у ХІХ столітті. Ним займалися майстри з народу. В таких іконах часто не витримувалися церковні вимоги, бо їх творці відображали своє розуміння релігійних сюжетів. Тож такий живопис частіше прикрашав оселі, аніж храми.
А з розвитком поліграфії таке делікатне мистецтво взагалі занепадає – не витримує конкуренції з розтиражованими друкованими образами. Сьогодні іконописці намагаються повернути до життя цей призабутий вид мистецтва. Серед них – і художниця з Луцька Галина Черниш.
Майстриня й сама випромінює стільки світла, що дивуєшся, де серед сірої буденності черпає той позитив? У будь-якій речі вона бачить красу. І передає той особливо гарний настрій всьому, до чого торкається. Так барвистими квітами в помешканні розцвіла стеля, а на меблях красуються казкові птахи. Будинок Чернишів наповнений мистецтвом – здається, в ньому декорований кожен куточок.
За фахом жінка – художник-керамік. За плечима – навчання у Миргородському керамічному технікумі та Львівській національній академії мистецтв, робота на Баранівській порцеляновій фабриці (розробляла зразки орнаментування продукції), заміжжя і виховання трьох дітей – усі теж художники. Галина Анатоліївна зізнається, що за сімейними турботами на творчість залишалося мало часу. А коли син та дочки попідростали, стала активніше братися за пензель.
– У мене чоловік – дуже творча натура (ми разом навчалися у Львові), – ділиться майстриня. – Це він загорівся ідеєю відродження іконопису на склі. Пам’ятаю, зробив одну роботу – вона мені настільки сподобалася, що я і собі спробувала.
Саме та перша робота за ве-лінням долі потрапила до храму. Пані Галина писала образ, навіть не здогадуючись про це. Думала, ікона зберігатиметься у приватній колекції. Але в житті замовника щось трапилося, і він віддав скляну Богородицю з Дитям до Свято-Троїцького собору у Луцьку. Нині вона знаходиться тут у нижньому храмі.
Відтоді минуло сім років. Тепер у доробку пані Галини понад 60 скляних образів. Правда, вдома їх зберігається лише кілька, решта – у приватних колекціях в Україні і за кордоном.
Працює жінка здебільшого маслом та акрилом. Інколи використовує і гуаш. «Полотном» слугує віконне скло товщиною три міліметри. Каже, особливо цінується, якщо на ньому є дефект – в тому місці світло інакше заломлюватиметься і додаватиме роботі пишності. Іконопис на склі – дуже копітка, тонка робота. Адже мазки кладуться наче навиворіт – першими наносяться відблиск та обриси, тоді плоскості і тільки наприкінці загальний фон (на противагу іншим видам живопису).
Улюблені сюжети Галини Черниш – «Тайна вечеря» та «Молитва про чашу», образи – Богородиці Діви та Георгія Побідоносця. І зараз у майстерні мисткині пахне фарбою. Жінка просить благословення у Господа і сідає творити у Його славу.
Наталія КРАВЧУК,
м. Луцьк

• Нравится
•