Я навчаюся в одному із луцьких вишів і, як більшість студентів, на вихідні їжджу додому. За насиченим університетським життям часу на огляд преси майже не лишається. А от вільного суботнього дня часто знаходиться якась хвилинка для ознайомлення із газетними новинами. Як завжди, серед маси періодики, передплачуваної нашою сім’єю, шукаю улюблений «Вісник+К». Та ось непередбачуване – газета в руках дідуся, який традиційно читає політичні та кримінальні нариси, гарячі новини тижня, інформацію про пенсійні зміни в країні та області і, звісно, бувальщини. Ну що ж, зачекаю. Спроба друга: газета, нарешті, вільна, чекає наступного свого перегляду. Беру її до рук, ознайомлююсь із анонсом тем на першій шпальті… і чую від мами: «Поділися «Вісником»! Мені, будь ласка, сторінку із «Невигаданими історіями». Мало того, принагідно втручається менший братик, котрий претендує, як я уже заздалегідь знаю, на 18-ту сторінку, аби не проґавити чогось цікавенького у світі спорту. Добре, бодай щось мені лишили!
У своїй прихильності до «Вісника» немає винятків й серед інших членів родини. Хоча газета виходить у четвер, бабуся наша ще й у неділю перечитує близькі серцю історії про людські долі, духовність, співпереживає із потерпілими вис-вітлених у газеті трагедій, цікавиться новинами сус-пільства та державної по-літики, а також розважає нас усіх уміщеними в газеті анекдотами та кросвордами. Ось такий він, «Віс-ник+К»: насичений, змістовний, різноплановий, яскравий зразок того, якою має бути газета сьогодення. І, що найважливіше, «Вісник» єднає покоління, адже його матеріали цікаві і дітворі, і дорослим, і людям старшого віку.
Любі вісниківці! З нагоди Вашого ювілею бажаю насамперед злагоди у Ваших сім’ях, непохитності ідей та принципів за будь-якої влади в країні, зростання професіоналізму і, врешті, задоволення від кожного нового випуску улюбленого «Вісника»!
Альона Гарбарук,
селище Голоби,
Ковельський район,
Волинська область
Comments: |