Стриптиз у Гадюківці
Жінка Митронина, Сонька, хоч і потлустіла за вісім років їхнього шлюбу помітно, все ж личком була ще нічого та й у любощах задніх не пасла, а головне, господинею ладною вдалась: і в хаті в неї чисто завжди, і город зіллям не заростав ніколи, і наварити-напекти вміла гаразд. Чом таку жіночку не любити? І Митроня любив.
Може, навіть і занадто, бо вже троє митроньчат бігали по хаті, а невгамовна Сонька недавно і про четверте нібито натякала. Любив Митроня Соньку досі без ніяких сумнівів у душі і незрозумілих тривог у серці. І от у село приперлась ота лярва Алка й отим своїм паскудним стриптизом нанівець зруйнувала сімейну, а найголовніше, душевну ідилію Митроні Барбуха.
З Алкою Митроня ходив разом до школи. На два класи дівчина, правда, меншою була, та того було не досить, щоб Митроня ще в дев’ятому не втюрився в неї, як то кажуть, по самі вуха, тим більше, що ходити до школи в Боголюбівку (бо в Гадюківці тоді була тільки початкова) разом доводилося, та й повертатися додому без Алки Митроня собі не дозволяв.
Митронине кохання Алку не те, щоб аж так захопило, але й зовсім байдужою до хлопця дівка не була. Дозволяла іноді йому навіть, коли йшли через соснову посадку, пофліртувати, тобто помацати себе в інтимних місцях, але не більше. У неї були тверді, як недостиглі яблука, груденята, і та їхня відчутна твердість, що обпікала через Митронині долоні все його спрагле єство, спливаючи в ноги наелектризованою млістю, не забулась і досі.
Це Митроня зрозумів позавчора, коли випадково зустрів на вулиці Алку. Вона пройшла повз нього, не впізнавши. Що ж, минуло більше десяти років, як вони не бачилися, могла і забути. Тим більше, Митроня таки змінився добряче: з цибатого тонкошийого хлопчиська, котрий бігав за Алкою, як приблудне цуценя, став огрядним дядьком та ще й пику полінувався поголити вранці, щетина дводенної давності симпатій не додає. Алка ж зосталася майже такою самою, подорослішала хіба трохи та стегна покрутішали, та пазуха побільшала відчутно. А от хода таки змінилася: дівчиною-школяркою вона несла свою струнку поставу, мов лань, а теперки йшла, ніби дика кішка на полюванні підкрадається до своєї жертви, вихиляючись і вигинаючись усім тілом, а особливо тим, що нижче спини. Не жінка, а левиця справжня.
А може, зробила вигляд, що не впізнала? Митроня нахмурився, витягуючи із цигарки весь дим. Навіщо вона сюди приїхала? Крутила б там, у Києві, своєю с…
Учора ж Митроня півгодини вранці шкріб свої щоки, підборіддя та жилаву шию одноразовою бритвою, що дуже здивувало його Соньку.
– То не міг увечері побритися? – дорікнула йому та все ж дружелюбно, бо вдосвіта він її гарненько полюбив, але якби ще та його щетина не дряпалася, то Соньці було б ще любіше.
Митроня змовчав, востаннє провів долонею по обличчі й сів до столу снідати. Перед ним стояла ціла миска дерунів зі шкварками (задобрена Сонька старалася віддячити чоловіченьку за приємний ранковий моціон), але, з’ївши два чи три млинці, Митроня з прикрістю зрозумів, що в нього пропав апетит. Аби знову не давати Соньці зайвих думок, мусив пхати ті деруни ніби в чужу пельку, не відчуваючи ні смаку, ні насолоди від споживання смаковини, як то було раніше. Мов нахабна кусюча муха у Спасівку, в голову лізла Алка, тягнучи за собою спогади про все, що було пов’язане з нею.
Повештавшись двором, імітуючи господарські справи, бо з таким настроєм і думками й робота рук не трималася, Митроня пішов тинятися селом, сподіваючись знову здибати колишнє своє кохання, що несподівано спалахнуло в серці й палило груди полум’ям неспокою, у якому перемішались і жага, і ревнощі, і солодкі мрії про відродження втраченого.
Микола ШМИГІН
Далі буде
| Comments: |
