Американець вчиться в іваничівській школі
Тімес Шмігель
Намалював «Галактику» і потрапив до книги
– Тітасе, відкрий секрет, як ти опинився на Волині і чому поміняв школу.
– Я тут не випадково. Моя мама родом з Іванич, і мені захотілося побувати на її батьківщині й на татовій (у Вільнюсі) також.
– Значить, мама – українка, а тато – литовець? А як ви стали американцями?
– Колись мама поїхала на роботу до Вільнюса, де вийшла заміж. А коли мені було п’ять років, сім’я переїхала до Америки. Там прижилися: мама працює у соціальній сфері, тато – на фірмі спортивного одягу «Колумбія». У молодому місті Дамаскосі сподобалося, на наших очах зводились його нові мікрорайони. Батьки взяли кредит і збудували собі гарний двоповерховий дім на шість кімнат, щоб кожному з дітей (а нас четверо) було по кімнаті.
– А як тобі на Волині?
– Загостювався я у тітки Ольги. Вона має велике господарство, роботи вистачає. Я із двоюрідними братами почав допомагати, спробував працювати у полі і вперше сів за трактор та комбайн. Було цікаво. Отак і затримався та попросився до місцевої школи на рік.
– Чи не важко переходити з англійської на українську мову навчання?
– Українську я знав на побутовому рівні. Спілкувався нею з тіткою Людмилою, яка теж живе в Америці. Вдома ми розмовляємо литовською, знаємо також російську. Мені було легко складати екзамени з іноземної мови, тобто російської, без відвідування занять. З української трохи складніше: довелося поповнювати словниковий запас і штудіювати граматику. Допомогла Жанна Євстахівна. А з математики директор школи Марія Семенівна займалася зі мною після уроків, щоб я наздогнав шкільну програму, яка тут на рік випереджає американську.
– Кажуть, що наша шкільна програма дуже перевантажена і складна. У вас же старшокласники мають більший вибір.
– Так. З обов’язкових предметів вивчаємо упродовж років тільки чотири: математику, англійську (мову і літературу) та історію. Решту вибираємо собі, зважаючи на те, яку професію плануємо на майбутнє. Я багато уваги приділяю кресленню, бо хочу стати архітектором. А ще дуже люблю малювати. Шляхом конкурсного відбору вибрали і мою картину «Галактика» до спеціальної книги. Крім обов’язкових та додаткових предметів, є також класи за інтересами. Навчився працювати у такому класі з деревом, а ще «по приколу» осягнув секрети професії повара.
– Чим різняться українська та американська школи?
– Школи у нас великі, понад три тисячі учнів. Окремо для перших-шостих, сьомих-восьмих та дев’ятих-дванадцятих класів. Навчання посеместрове. Щодня у розкладі по чотири предмети, а урок триває півтори години. Повірте, не так складно їх висидіти, бо можна вільно ходити по класу і вибрати най-зручнішу позу. Та й відносини між учнями та вчителями демократичні. Можна пожартувати, відволіктися від теми.
Мода на здоровий спосіб життя
– За стереотипами, які нам нав’язували, ваша молодь у нашій уяві розкомплексована, розбещена, любить жити красиво, без гальм.
– Я б такого не сказав. За поведінкою, уподобаннями діти скрізь схожі. Американці, правда, постійно усміхнені і відкритіші. Різниця є за рівнем побуту та можливостями. В Америці чистіше і комфортніше, кращі дороги і транспортні магістралі, ширша сітка соціально-культурних закладів, доступніші кожній сім’ї комп’ютери та Інтернет, менше фізичної праці і більший вибір. Щодо виховання, то всюди, напевно, однаково: молодь така, якою її виховують батьки. У нас зараз дуже заохочуються заняття спортом. І мій батько, колишній самбіст, постійно мені нагадує: тренуй м’язи! У школі чудовий стадіон, охоче граю у футбол та баскетбол. Бути спортсменом престижно, бо це запорука здоров’я. За здоровий спосіб життя агітують і молодіжні кумири. Батьки ж підтримують зі школою тісні контакти, стараються, щоб діти не випадали з їхнього поля зору у вихідні і відпочивають з ними частіше на природі, їздять разом на екскурсії.
– Невже у вас не зустрінеш на вулиці п’яного чи обкуреного підлітка, який матюкається, що аж вуха в’януть?
– Нема такого. У нас учні не п’ють, не курять. Я помітив, що тут більше п’ють і курять. У нас же якщо десь закурять чи вип’ють у громадських місцях, то це частіше руські – так називають і українців – усіх з колишнього Радянського Союзу.
– Як вдалося цього досягти?
– Підлітки бояться з’явитися у нетверезому стані, бо за цим пильнують дорослі. Побачать – лиха не оберешся. За бійки, порушення можуть оштрафувати, відсторонити від занять на перший раз. А якщо повториться – будуть проблеми з поліцією. Навіть вилетиш зі школи.
– Тобі сподобалося на Волині? Не хотів би тут жити?
– Жити краще в Америці. А на Волинь буду приїжджати в гості.
Розмовляла
Мирослава МАНЕЛЮК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
