Волинь першою роздала озера та ставки
Підпис відсутній
Ставки – не манна небесна
Перші рішення про передачу в оренду водних об’єктів Волинська обласна рада почала приймати ще у 1999 році. З того часу 302 приватним користувачам передали 639 водойм. Проте далеко не всі з орендарів-піонерів витримали випробування часом. Ті, хто очікував манни небесної, швидко розчарувалися, бо господарювання на воді виявилося справою дуже непростою.
За інформацією постійної комісії обласної ради з питань екології, раціонального використання природних ресурсів, головною проблемою була і ще частково сьогодні залишається непрофесійність орендарів. Часто люди подавали заявки на конкурс, не уявляючи, що робитимуть з водоймою. Нерідко брали в оренду ставки, бо було модно. Але для багатьох іграшка виявлялася занадто дорогою. Для прикладу, на сьогодні старт ставкового бізнесу потребує чималих вкладень. Оформлення пакету документів потягне приблизно на 10 тисяч гривень. Потрібно укласти договір на оренду землі, яка знаходиться під водоймою. Для цього слід виготовити проект землевідводу. А для користування водою треба отримати дозвіл на спе-ціальне водокористування, який розробляється науковими установами. Якщо ж поставитися до справи добросовісно: зайнятися очищенням водойми від сміття, мулу й облагородженням прибережної смуги, то сума початкових вкладень може сягнути й 10 тисяч доларів, залежно від розмірів водного плеса.
Не дотримувалась правил гри при передачі водних об’єктів у приватні руки і держава. Органи влади та місцевого самоврядування переслідували благі цілі. Їм вигідно було віддати ставок чи озеро в оренду. Бо там з’являвся реальний власник, котрий не допускав на ньому хаосу. Бо у нас так: якщо об’єкт державний (а в розумінні пересічного громадянина нічийний), там процвітатиме варварське браконьєрство з вибухівкою та електровудками, і водойма загине.
Ставки й озера роздавали “на ура”, причому переважно договори оренди складали на максимально допустимий законодавством термін – 49 років. На місцях по-різному розраховували вартість орендної плати. Зрозуміло, що з плином часу змінилося багато чого, в тому числі й умови грошової оцінки землі. Якщо 5-10 років тому орендар брав ставок за 50 гривень за гектар водного плеса, то зараз така сума виглядає смішно. Нині плата у 2-10 разів більша.
Бал правлять посередники
Та навіть на це можна було б закрити очі, якби на практиці реалізовувалося головне завдання – забезпечити ринок області волинською рибою. Але цього не сталося. На одній із сесій обласної ради наприкінці минулого року депутати констатували, що волинської риби на прилавках мало. Більше того, не відпрацьований механізм звітності про господарську діяльність. Тому конкретної цифри, скільки в області вирощується і виловлюється риби, немає. Це прогалина у законодавстві. Навіть чиновники переважно оперують неофіційними даними.
Що ж заважає озерному краю перетворитися на рибний клондайк? Ще при Радянському Союзі ця галузь була дотаційною, бо вона надзвичайно затратна. Скажімо, вирощування риби потребує постійного кровозмішування. Якщо розведенням займатися в межах одного господарства, порода дрібнішатиме. Обов’язково потрібно завозити мальок з інших господарств. Раніше на Волинь везли рибний матеріал із Закарпаття, Донеччини. Нині ж в області існує його дефіцит. У Шацькому районі закрили підприємство, котре надавало рибу для запуску в озера. На сьогодні ВАТ «Волиньрибгосп» та два крупних приватних підприємства готові займатися вирощуванням малька. Він набагато дорожчий за товарну рибу, його не треба так ретельно охороняти. Але рибгоспи не можуть розгорнути цю роботу на повну, бо не знають, скільки і чого потрібно.
Також гостро стоїть питання якісних кормів. Спеціальний комбікорм нині дуже дорогий, його не потягне жоден орендар, інакше риба буде просто «золота». Тому у корм ідуть переважно зернові відходи. У чималу копійчину влітає підприємцям і охорона водойм, адже за останні роки крадіжки на них почастішали.
Та, напевно, головне завдання, яке стоїть перед усіма зацікавленими сторонами – створення для рибників спеціальних торгових місць на ринках. Це потрібно для того, щоб у першу чергу місцеві орендарі мали змогу реалізувати свою продукцію напряму споживачеві, отримуючи реальну плату за свою роботу.
Лише два відсотки орендарів залишаються у плюсах. Всі інші ще намагаються знайти шлях до прибутку. Нерідко підприємець, вгативши у воду кругленьку суму й не отримавши за п’ять років ніякого ефекту, сам відмовляється від водного об’єкта.
Голова Троянівської сільської ради Маневицького району Микола Ясюк свого часу викопав кілька ставків для розведення риби, проте перший досвід виявився трохи невдалим:
– Розведення і вирощування риби – це те ж саме сільське господарство, тільки трохи проблематичніше, – каже Микола Андрійович. – На полі ми звикли бачити, що сіємо, а у ставку треба знати набагато більше – чи то хвороба якась морить рибу, чи хижак не дає жити. Хотілося б мати з того певний зиск, але прибутків поки не видно. Корм дорогий, мальок теж, а здавати рибу потрібно ледь не по собівартості.
Натомість Микола Ясюк знайшов інший варіант розвитку справи. Його ставки і невеличкі водойми, які є на території сільради й передані в оренду, облаштовані для рибальства.
– Мені просто приємно, коли до нас у село приїжджають порибалити і відпочити. Хочемо, аби люди проводили свій час цікаво й правильно, а не сиділи у забігайлівках чи по хатах за чаркою і клювали у стіл носом. Фактично плати за риболовлю на своїх ставках я не беру, вони для мене ніби як хобі, – резюмує Микола Ясюк.
Сільський голова поділився і більш амбітними планами. Зокрема, знаходиться у розробці екстремальний туристичний маршрут по річці Стохід. До нього увійдуть і села Троянівської сільради. У якості послуг, окрім суто зеленого туризму, тут будуть пропонувати полювання, риболовлю. Також буде невеличкий звіринець, де розводитимуть дичину не для відстрілу, а для екскурсій. Але щоб пришвидшити роботу, потрібні інвестори. Їх у Троянівці чекають з нетерпінням.
Що цікаво, хоча за рибництво у східній та центральній Україні взялися пізніше, справи там просуваються краще. Готуючи цей матеріал, вдалося поспілкуватися зі знайомим із Сумщини. Віктор уже вісім років є підприємцем-рибником. За цей час побудував непогану інфраструктуру. У Роменському районі має два ставки: на 10 гектарів для розведення малька та на 50 – для вирощування товарної риби. Віктору практично не знайомі проблеми волинських колег. Він має два спеціальні автомобілі для перевезення своєї продукції на ринки. Не відчуває і нестачі кормів – благо область багата чорноземами і дістати дешеві зерновідходи можна без проблем і за помірну ціну.
– Нині на кожну вкладену гривню я отримую гривню прибутку. Тобто рентабельність навіть вища, ніж у сільському господарстві, – розповідає Віктор.
Приблизно в таких же умовах працюють рибники на Вінниччині, тому і не дивно, що волинянам дуже складно з ними конкурувати.
Хазяїн – «барин»?
Існує ще одна окрема болюча тема в питанні оренди водних об’єктів – взаємовідносини місцевого населення з підприємцем. Раніше ставлення орендарів до місцевого населення було часто хамське. Траплялися й випадки, коли людям не давали доступу до водойм. Це викликало справедливе обурення у громадян, і вони йшли на різні підступи. Був на Волині випадок, коли місцеві налили у воду орендованого ставка аміак. Мовляв, якщо нам не можна, то й тобі хай нічого не дістанеться.
Зараз ці взаємовідносини стали більш цивілізованими. На сьогоднішній день є багато порядних орендарів, які самі намагаються регулювати це питання. Визначають окремі дні, коли діти можуть прийти з вудочкою і відпочити, щоправда, з дотриманням вимог – не виловлювати мальок, а брати лише крупну товарну рибу з певним лімітом.
Хоча трапляються прикрощі і сьогодні. Минулого року депутати Турійської райради змушені були втрутитися у ситуацію, створивши спеціальну комісію. Адже у районі на низці озер місцевому населенню обмежили доступ до води або встановлювали непомірну плату, щоб “чужі” не потикалися.
– Буває, що, взявши в оренду ставок, вже наступного дня людина виставляє табличку “Вхід на водойму – 100 гривень”. Хоча новий власник ще нічого там не зробив, – каже начальник Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Волинській області Тарас Куньчик.
Взагалі про справедливість зборів на відвідування тієї чи іншої водойми говорити можна багато. Для прикладу, за разову можливість посидіти з вудочкою на орендованому ставку любителям рибалки доводиться викладати з кишені від 5 до 100 гривень. Як формуються ці цифри, можна тільки здогадуватися, але не факт, що на дорожчому ставку улов буде кращим. Та тут вплинути на орендаря ніхто не в змозі. Він сам повинен бути зацікавленим, аби до нього їхали люди. Проте, за інформацією Держекоінспекції, часто-густо водойми зариблюються на 10 відсотків від потреби. Орендарі й на цьому намагаються економити. Тому, як і прийнято в нашій країні, крайніми залишаються прості люди.
Що далі?
Зважаючи на це, обласна рада ще минулого року призупинила видачу в оренду водних об’єктів. Депутати розробили певні рекомендації щодо цієї процедури. Зокрема пропонується органам місцевої влади та самоврядування укладати договори не більше, ніж на п’ять років. Також рекомендується прописати, як одну з основних умов в угоді з орендарем, звіт за цей термін господарювання. Адже людина повинна розуміти, що бере ставок чи озеро не для того, щоб просто милуватися красою. Вона отримує господарський об’єкт з певною потужністю і ресурсом, які потрібно раціонально використати з прибутком для себе – чи то за рахунок вирощування риби, чи то через надання рекреаційних послуг.
Нині на Волині Головним управлінням агропромислового розвитку облдержадміністрації та Головним державним управлінням охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Волинській області готується програма розвитку рибного господарства на 2011-2015 роки. Зокрема, подаючи заявку на конкурс щодо отримання в оренду водного об’єкта, підприємець зобов’язаний надати програму своєї діяльності і звітуватись про її виконання хоча б раз у півріччя. Якщо орендар не показуватиме кілька років ніякої діяльності на своєму об’єкті, це буде підставою для розірвання договору і проведення нового конкурсу.
На більш ефективне використання водних ресурсів, на думку Тараса Куньчика, можна було б розраховувати, якби усі водойми були розбиті по категоріях.
– Слід розуміти, що не кожен ставок чи озеро підходять для вирощування риби. У першу категорію, під яку підпадали б приблизно 20 відсотків наших водойм, уві–йшли б ті, котрі можна використовувати лише для рекреаційних послуг: купання, розваги, любительське рибальство тощо. Про розведення риби там навіть мову вести не варто. Гарний приклад такого підходу є у селі Озерце Ківерцівського ра-йону. Там навели лад у прибережній зоні. Пості-йно прибирають сміття. Плату беруть за автомобільну стоянку, плюс поставили невеличкий магазинчик, де можна купити холодної водички, морозива.
До другої категорії можна віднести водойми для розведення рибопосадкового матеріалу. Вони мають бути з невеликою глибиною, певним типом рослинності, добре прогрітою водою, щоб мальок швидше адаптувався до природних умов і набирав певних вагових кондицій до осінньо-зимового періоду.
А третя категорія – водойми безпосередньо для вирощування риби, або, як колись вони називалися у рибгоспах, “нагульні” ставки. Це уже великі плеса, які серйозно зариблюються, а потім власник проводить промисловий відлов.
Така градація допомогла б покращити ситуацію на орендованих водоймах. Бо нині до всіх висуваються однакові вимоги, й орендарі часто намагаються витиснути зі ставка те, що фізично зробити неможливо.
Сергій КРАЙВАНОВИЧ
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
