Колись у Верховній Раді були колгоспники, а тепер – олігархи
Галина КЛІЦЮК
У Четвертні сказали: до Галини Кліцюк потрібно приїжджати весною або влітку, коли навколо будинку та на клумбі зац-вітають квіти. Господиня, як заправський квітникар-професіонал, називає латинські назви рослин і розповідає про їхні особливості. Вона передплачує нашу газету та ще чимало спеціалізованих видань, різноманітних каталогів з насінням. До неї односельчани йдуть за квітами, жінка з усіма щедро ділиться і каже: “Може, колись хтось згадає, що цю квітку дала Галина Кліцюк”.
Жінка запрошує до своєї скромної хатини, яка складається з кімнати і кухні. Ми її жартома назвали депутатським “маєтком”. Всередині ніби музей вишивки: подушки та подушечки, картини, серветки і навіть величезний килим.
22 березня Галині Василівні виповнився 61 рік. Родом вона з Четвертні. Закінчила добре школу, але чомусь нікуди не поступала.
– Я була така несмілива, навіть боялася сама до Луцька їхати, – пригадує жінка. – Тоді в селі було весело, багато молоді, збиралися на вечорниці великою компанією. В нашому колгоспі “Жовтень” організували комсомольсько-молодіжну ланку, а мене призначили ланковою. Працювали завзято. Вирощували льон та кормові буряки.
У 1972 році ланкову з Четвертні за високі врожаї нагородили орденом Трудового Червоного Прапора. Заочно за-кінчила агрономічний факультет Львівського сільськогосподарського інституту.
З 1975-го до 1980-го була депутатом Верховної Ради України дев’ятого скликання від Маневицького виборчого округу №56. Тоді народні обранці не жили в Києві, тільки приїжджали кілька разів на рік на сесії.
– Це не порівняєш з тим, як живуть теперішні депутати. А то з Києва – і відразу на поле на буряки, – продовжує вона. – Життя депутатське нічим не відрізнялося від життя звичайних колгоспників. Люди зверталися по допомогу і в господарських, і навіть в кримінальних справах. У міру своїх можливостей старалася допомогти.
Галина Василівна добре розуміє, що тоді депутатство було формальним, адже всі рішення приймалися і схвалювалися партійним керівництвом. У 1977 році Галину Кліцюк нагородили орденом Жовтневої революції. Завдяки депутатству хоч трохи світу побачила. Побувала у Федеративній Республіці Німеччині і на Кубі.
Згодом, вже в часи горбачовської перебудови, п’ять років очолювала сільську раду у Четвертні. До 2008-го працювала касиром відділення ощадного банку в своєму селі.
Цікавлюся, як нині живе колишній депутат Верховної Ради?
– Працюю на землі, не можу сидіти без роботи, – відповідає Галина Василівна. – Тримаю дві корови, двоє поросят купила, ще є індики і кури. Обробляю 50 соток орної землі, 30 соток засіяно травою. Добре, що тепер в людей є техніка, яка значно полегшує селянську працю.
Коли виходила на пенсію у 2005-му, то отримувала 360 гривень. Зараз – 1100 гривень, це вже з доплатою за ордени.
– Нічого доброго нас не чекає, – бідкається депутат. – Вони ж дограбують Україну до кінця. А як вижити людям в селі, особливо пенсіонерам? Нинішні депутати дбають в першу чергу про себе і красиво говорять, як вони вболівають за народ.
* * *
Напередодні виборів усі політичні сили активно виступають за скасування депутатської недоторканності та відміну величезних зарплат і пенсій народним обранцям. Не хочеться говорити про їхній цинізм та зневагу до простих людей, але, прийшовши до влади, відразу забувають про свої обіцянки. Тому Україна нагадує феодальну країну, в якій вся провладна верхівка має набагато більші пільги, ніж їх мали комуністи. Якщо пенсія народного депутата 16 тисяч гривень, то прості українські пенсіонери можуть легко порахувати, у скільки разів вона більша від їхньої. Невже заслуги парламентарів такі величезні? Що вони такого видатного для нашої держави зробили?
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
