Три покоління народних умільців в одній оселі
Микола КОРНЕЛЮК одягає і ляльки
Голова талановитої родини Микола Корнелюк – заслужений майстер народної творчості. Його дружина Ганна – знана вишивальниця. Дві доньки – члени національної спілки художників України, допомагають батьку виготовляти національний одяг та шиють різні шкіряні аксесуари. Особливі трапилися і зяті – вони майстри-керамісти. А внука Дзвенислава, ще будучи школяркою, вишила не один десяток рушників. Ось до такої незвичної родини нам вдалося втрапити. Правда, вдома застали лише найстарших – Миколу Онуфрі-йовича та Ганну Іванівну. Діти на роботі та клопочуться про організацію виставки. Тож пан Микола запросив нас у свій дім-музей.
– Ще матінка моя вчила мене вишивати і ткати, – розповідає господар. – То все було мені цікаво. А потім я показував це своїм донькам. І вони всім серцем прикипіли до самобутнього мистецтва. Ми бережемо традиції нашого народу, а створивши музей, хочемо показати всім, яка то багата гуцульська культура.
Микола Онуфрійович каже, що йому не заважає велика експозиція в хаті, навпаки, це дуже зручно, адже коли приходять на екскурсію, він завжди є вдома. Члени родини тішаться тим, що можуть продемонструвати всім бажаючим свої роботи. У кожній з кімнат окрема експозиція. Тут і буденний одяг гуцулів, і святковий. Є довгі зимові кожухи, які оберігають від лютих морозів, та елегантні жіночі безрукавки. На стінах розвішена колекція глиняного посуду. Окремо зібрана колекція ножів. Особливо пишається пан Микола чоловічими та жіночими головними уборами. Їх понад 200 екземплярів. Щоб вони не займали багато місця, господар на мотузці підвісив їх до стелі. Для багатьох назви кресані, корони, чільця, баршуки, закочанки-довбушівки мало про що розкажуть. Але Микола Онуфрійович терпляче пояснює, що це різновиди капелюшків, які вдягали до окремої події: на весілля, похід у церкву, збори громади. Допомагає їх виготовляти один із зятів. А Корнійчукові крайки мають, за словами дідуся, оздоровлюючу силу. Баршівка (різновид капелюха) – додає чоловічої гідності. Сорочки, запаски – це те, що захищає і оберігає від усякої нечисті. При виготовленні кептарів, сардаків, гачів, вовняних постолів, чересів використовує техніки снування, ткацтва та шиття. Вся родина дружно працює над пошиттям гуцульського вбрання, яке купують фольклорні колективи з Києва та Львова. Кожен виконує певну ділянку роботи, а тоді все зводиться докупи – й виходить колоритний костюм. Микола Онуфрійчук вже давно пенсіонер, але все одно щодня для роботи виділяє 16-20 годин. Ніколи не жаліється на втому, каже, що наснагу до праці йому надає Всевишній. Микола Онуфрійович глибоко віруюча людина і навіть у розмові, промовляючи ім’я Боже, він знімає головний убір.
– Нічого в нашому житті не діється без Божого помислу. Думаєте, де я беру узори? Це мені все з небес надходить, – каже.
Ми завітали до Миколи Онуфрійовича під час посту, і він одразу попередив, що фотографувати весільний обрядовий одяг в цей період не можна. «То – гріх!» – категорично заявив. Зранку чоловік підіймається разом із сонцем і обов’язково дві години проводить у молитвах. Обливається холодною водою на вулиці, а витирається лише лляним рушником. Потім мочає його в гарячу воду й робить масаж обличчя. Микола Онуфрійович прихильник чіткого розпорядку дня, веде здоровий спосіб життя та не вживає спиртного. «Цього вчу і своїх дітей, внуків. Ми глибоко віруючі люди і завжди перед тим, як почати роботу, щиро молимось і просимо в Бога сили та натхнення. Саме тому всі наші вироби яскраві й несуть позитивну енергетику», – впевнений майстер.
Руслана ТАТАРИН,
Івано-Франківська область
| Comments: |
