Італійські заробітки замінила… десятьма коровами

Світлана Зай з Білина Володимир-Волинського району на Волині тепер шанована в селі людина. А були часи, коли її, городянку, не сприймали, хотіли вижити з населеного пункту, худобу, яку вона годувала, не приймали в череду. Тільки завдяки працелюбності та людяності жінка змінила думку про себе.Родина Світлани Зай жила у Володимирі-Волинському. Жінка працювала в “Сільгоспхімії” інженером-хіміком. Коли стало сутужніше з роботою, поїхала в Італію на заробітки.
– Працювала рік. Мала чимало хвороб, однак позбулася, бо в Італії сприятливий клімат, а ще допомогло їхнє харчування. Там споживають багато овочів, зелені й сирів, – розповідає Світлана Олексіївна. – А повернулася, бо дуже сумували діти. Разом з цим змінила ставлення до їжі. Бо лікар в Італії мені сказав, що проблема українців в тому, що вони швидко підсідають на штучну їжу. А імунітет  і так слабкий через Чорнобиль.
Тож Світлана вирішила переїхати з Володимира-Волинського в село Білин, на успадковану бабусину землю, бо захотіла їсти натуральну їжу. Відразу купила п’ятеро телят. І почала хазяйнувати. Спочатку місцеві її не сприймали, ледь із села не виганяли. Бо надто діловою їм видалася жінка.
– Корови виросли, пішло молоко. Почала його на базар возити. Сири навчилася робити в Італії (там багато по телебаченню програм, де можна почерпнути для себе корисну інформацію), тож їх сама варила під замовлення клієнтів. І вдома всіх сиром годувала. Чоловік почав худнути, хвилюватися, що, мабуть, хворий. А це все – наслідок здорового харчування, – розповідає Світлана. – Тож тепер родина мене підтримує в усьому. Ми наростили поголів’я худоби. Маємо дев’ятеро корів та теличку. Не споживаємо свинини, а тільки телятину. Прицьому готую її окремо, не додаючи в супи та борщі. Перші страви в мене тільки з олією.
З часом Світлана Зай придбала доїльний апарат, зареєструвалася фермером, відкрила свою молокоточку – і люди почали до неї також носити на здачу молоко, хоч в селі жорстка конкуренція. Жінка переконана, що тільки організувавшись, одноосібник може вижити. Минулого року Світлана Зай зареєструвала обслуговуючий кооператив “Молочний”, куди увійшло 15 селян та її фермерське господарство. І тепер у “Молочному” до 50 корів. Це дасть змогу селянам отримувати дотацію від держави, бо вони тепер на ринку виступають як юридична особа.
– А ще ми маємо забезпечити всіх доїльними апаратами. Я тепер наголошую, що і сараї, в яких стоїть худоба, мають вапнуватися, там має бути чисто. Бо тільки з діловим підходом до справи в нас буде майбутнє. Крім того, маю довести поголів’я корів у власному господарстві до 15, так, як в Польщі. Тоді наше молоко буде конкурентоздатне, – переконана жінка. – А воно із одноосібних селянських господарств – якісне, натуральне (щоразу проводимо аналізи). Та й дядько сам це молоко споживає, тож поганого не продаватиме.
За минулий рік “Молочний” здав до 100 тонн продукції (цього буде ще більше). Люди збільшують поголів’я худоби. Звичайно, Світлані хотілося б, щоб Україна жила як Європа, бо бачила, яке там ставлення до селян.
– Я спостерігала, як в Італії продається молоко без продавця у спеціальних кіосках. Покупець кидає гроші в автомат, натискає кнопку. Хоче молока в скляній тарі – платить дорожче, хоче в пластиковій – дешевше. От би і в Україні такий підхід! Та поки що це тільки мрії...
Бідкається Світлана Зай і через пасовища. Каже, що їх у сільської ради треба брати в довготривалу оренду. І узаконити сінокоси, бо без цього не буде толку. А ще мріє про європейський холодильник і пакувальну машину для молока.
Марія ДУБУК,
Волинська область

• Нравится
•