Україна – на російській «газовій голці»,
Підпис відсутній
Говорили, балакали, сіли заплакали
І тепер вже навіть не уряд встановлює нам ціни на нього, а Міжнародний валютний фонд, аби убезпечити себе від потрясінь, пов’язаних з поверненням позичених Україні грошей. І якщо європейські країни шукають альтернативні види енергії й здійснюють диверсифікацію джерел енергопостачання, то Україна у цьому питанні, як кажуть, палець об палець не вдарила. При тому, що економіка України є однією із найбільш енергоємних як у Європі, так і в світі (Україна минулого року спожила 56,5 мільярда куб. м газу, з яких 20 – власного видобутку, витрати на житлово-комунальне господарство – 31 мільярд куб. м). Головними споживачами природного газу в Україні є теплові електростанції, металургійна й хімічна промисловість і житлово-комунальне господарство. Кому, окрім останнього, вони належать, тепер вже не є секретом – надбагатим українським сім’ям.
І хоча наша держава має чималі запаси паливно-енергетичних вуглеводних ресурсів, однак це абсолютно не убезпечило нас від монополії російського газу – розвідка й розробка родовищ в Україні на найнижчому рівні. Навіщо державі та новоспеченим олігархам було вкладати гроші у видобуток газу, якщо нам його продавали по дешевій ціні? А президент Кучма такі домовленості з Москвою подавав як свої великі заслуги. “Газпрому”, головному донору російської казни, тільки й треба було, аби Україна брала у нього якомога більше блакитного палива. І вже увійшло в норму, що впродовж останніх двадцяти років ціна на російський газ стала політичною. По-перше, неспроможність платити за європейськими цінами робили вразливими нашу економіку, що й потрібно було Москві, аби маніпулювати цим. По-друге, її дратувала і дратує самостійність України.
І ось два роки тому, коли без газу в країні міг наступити колапс, Москва заявила, що Київ мусить платити за голубе паливо “європейську” ціну. Передноворічні “газові війни” таки закінчилися перемогою Росії, яка змусила підписати Тимошенко дуже незручну для України угоду про закупівлю – формула ціноутворення й кількість газу аж ніяк не на користь інтересам нашої держави (згідно з газовими контрактами від 19 січня 2009 року між “Нафтогазом” і “Газпромом”, ціна газу для України перераховується щокварталу за спеціальною формулою. У неї закладено базову ціну 450 доларів за тисячу кубометрів, а також прив’язку до котирувань мазуту і газойлю з дев’ятимісячним запізненням).
З України викачали 40-річний запас газу
Кремль абсолютно не зважає на те, що саме завдяки українській газотранспортній системі з її унікальними газосховищами може постачати до Європи 120-130 мільярдів кубометрів газу в рік й отримувати десятки мільярдів доларів надприбутків. Нам Росія дорікає, що газотранспортну систему будували при Радянському Союзі, а користуємося нею лише ми, але чомусь жодного разу не згадала, що свого часу Україна була газовим донором СРСР. А після закінчення Другої світової війни – провідною газовидобувною країною Європи! Тоді було створено цілу мережу газопроводів, що забезпечували паливом не тільки Україну, але й Росію, Молдову, Білорусь, Литву, Латвію. Також український газ постачали за кордон: у Чехословаччину, Угорщину, Румунію, Болгарію, Польщу і Австрію. Так у 1976 році в Україні видобули 68,7 мільярда кубометрів газу (зараз видобуваємо в межах 20 мільярдів) – це більше нашого нинішнього річного споживання. Загалом за 1944-1995 роки з наших надр “вигребли” майже 1,6 трильйона кубометрів природного газу. При нинішньому українському імпорті цих запасів вистачило б майже на 40 років. А цей газ йшов і до Росії, і на експорт. Про якийсь стабілізаційний фонд для УРСР (який зараз створили росіяни) навіть мови не було. Україні обіцяли газ та нафту з Сибіру і Далекого Сходу. І освоювати родовища на околицях Росії теж відправляли українців – кваліфікованих фахівців у цій галузі.
Якщо раніше ми купували понад 50 мільярдів кубометрів газу, то після скорочення виробництва – 36 мільярдів. Та нещодавно міністр палива й енергетики Юрій Бойко заявив, що Україна закачує у газосховища аж 40 мільярдів кубометрів газу. Тобто, окрім як підписання якихось умовних угод про розробку нових альтернативних родовищ (метанових, сланцевих) і видобуток газу на шельфі Чорного моря, мова не йде. А як вона може йти, коли такі угоди укладаються з “Газпромом” – не буде ж він в Україні копати собі могилу. Чи заявлять вагомо у видобутку сланцевого газу американські компанії, з якими минулого місяця зустрічався Юрій Бойко – питання сумнівне. “Україна насичена вуглеводневою сировиною, нафтою та газом більше, ніж Російська Федерація. У західній частині їх приблизно третина, є у Дніпровсько-Донецькій впадині, на Півдні й у Чорному морі”, – переконаний віце-президент Української нафтогазової академії, професор Роман Яремійчук. За даними фахівця зі світової енергетики, співробітника Російської академії наук Назила Байкова, основні запаси природного газу зосереджені в Росії (47,58 трильйона кубометрів), Ірані (27,5 трильйона кубометрів) та Катарі (25,8 трильйона кубометрів).
Щоб підтримати багачів, платитиме народ
І тому тепер мова йде про інше – різке зростання ціни газу для населення. Якщо раніше український газ направлявся для потреб населення, то, згідно з законом “Про український ринок газу”, наші газодобувні підприємства отримають можливість його продавати кому завгодно по максимальній ціні. Тобто конституційна стаття про те, що “надра землі належать народу” – теж з ряду балачок. Отже, наш дешевий газ дуже вагомо збільшить чиїсь статки, бо ніхто не повірить, що зароблені гроші державними газовидобувними компаніями будуть інвестуватися у розробку нових родовищ. І так само зрозуміло, що багаті родовища до своїх рук приберуть олігархи. Недарма Фірташ намагається скупити чи не усі активи хімічної промисловості – як сам пояснив, тоді економічно вигідно домовлятися напряму про поставки газу. Зрештою, виглядає дивним, що на тлі багатства наших олігархів держава зі своїм плачевним бюджетом ще комусь робить поступки й знижує ціну на газ, таким чином “піднімаючи нашу економіку”. Насправді економіку грошовитих магнатів, більшість яких єврейського походження, піднімає український народ, щораз більше сплачуючи за блакитне паливо, бо лише низька платня робітникам не може зменшити собівартість продукції.
В той час, як європейські енергетичні компанії отримали серйозні поступки в ціноутворенні внаслідок значних змін на газовому ринку і бажанні експортерів зберегти своїх покупців, ми радіємо, що нам продаватимуть газ на 100 доларів дешевше. А це завдяки продовженню терміну базування російського флоту у Севастополі аж на 25 років! І все бідкаємося, як витягнути монополіста “Нафтогаз України” з боргової ями, до цього часу не почувши, хто у нас володіє багатьма газовими родовищами. Та все плачемо, як невигідно й затратно видобувати газ в Україні. Нам і далі будуть розказувати про неефективність цієї компанії, як колись говорили про металургійні, хімічні підприємства, які, як бачимо, зробили мільярдерами купку людей в Україні.
Норвежці достойно живуть за рахунок енергопалива
Та чомусь у Норвегії державна компанія “Статойл” (за запасами вуглеводнів – друга держава у Європі), яка контролює нафтові та газові ресурси й створена ще у 1972 році, дає державі 78 відсотків валютного доходу. Уряд направляє половину грошей до спеціального нафтового фонду (такий тепер є і в Росії), який призначений на користування у той час, коли запаси вуглеводних ресурсів вичерпаються. Для прикладу, “Укрнафта”, де державі належить 51% акцій, є найпотужнішою нафтовидобувною компанією, яка добуває 75% української нафти. За 2009 рік дохід від реалізації продукції цього підприємства склав 15 млрд гривень, а прибуток – чомусь трохи більше 375 мільйонів! Мабуть, тому, що контролюється групою “Приват”.
Норвегія не дозволяє приватизувати родовища, лише дозволяє надавати в тимчасове користування тій чи іншій приватній компанії за умови, що держава залишає за собою частку не менш ніж 50 відсотків. Частково дозволено іноземним компаніям купувати акції державних енергетичних компаній задля дотримання законодавства ЄС.
У Норвегії найвищий дохід на душу населення у світі (середня заплата три тисячі євро), найнижчий рівень безробіття у Європі, високий рівень життя та високоефективна система соціального забезпечення. Це все тому, що тут державу не розкрадає брехлива купка людей, що увійшла вже в найвищі коридори влади. Не дивно, що довіра до влади у норвежців висока і авторитет держави незаперечний.
А кому в Україні йдуть надприбутки від продажу газу й нафти? Бо ми вже теж догнали світові ціни при наших неєвропейських зарплатах, з нашими немодернізованими нафтопереробними заводами. Аж ніяк не у фонд збільшення заробітних плат та на соціальні потреби суспільства. У нас головне завдання олігархічно-кланових структур – прибрати усі ресурси до своїх рук і поділитися прибутками із владою та внести частку у “партійну касу”.
Хто ще буде сумніватися, що вітчизняний газ, який заберуть від населення, згодом за символічною ціною будуть купувати приватні підприємства тих олігархів, які контролюватимуть НАК “Нафтогаз”, профільне міністерство та віце-прем’єрство? Це “ринкова економіка по-українськи”. Якби українська держава хотіла збільшити видобуток власного газу, вона б це зробила, та газове лоббі зацікавлене у тому, щоб обсяги продажу російського газу в Україні не зменшувалися.
Як не крути, але українці повинні розуміти, що мають самі себе захистити від дорогого газу, беручи приклад із сусідів, принаймні поляків, бо навіть український при наших олігархічно-корупційних схемах стане “не підйомним”. Яким чином – це вже наступна тема.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
| Comments: |
