Дівчину-міліціонера боялися усі сімейні хулігани

Так традиційно склалося, що образ воїна, захисника асоціюється виключно з кремезним чоловіком, який допоможе у біді. Проте Катерина Бирилюк – сучасна амазонка. Вона не звертає уваги на стереотипи і своїм покликанням вважає службу у міліції. У колективі дівчина має авторитет не за гарну посмішку, а за якості, яких часто бракує чоловікам. За її міцними плечима від сімейних дебоширів сховалася не одна скривджена жінка.Бути міліціонером Катя мріяла ще з дитинства. Батьки були проти, адже у родині ніхто до цієї професії ніякого відношення не мав, та й робота, м’яко кажучи, небезпечна. Тато і мама хотіли, аби Катерина, як і інші її ровесниці, обрала для себе більш “жіноче” заняття. Не проти були, аби донька стала вчителькою, тому після школи хотіли спрямувати в педінститут. Катя одразу поставила ультиматум: “Або у міліцію, або нікуди!”  Тож батьки здалися. Катерина подалася у столицю здобувати фах юриста.
По закінченню двох курсів дівчина приступила до реалізації своєї дитячої мрії й пішла на навчання у Волинське училище міліції у селі Сокиричі Ківерцівського району. Після піврічного професійного вишколу, який Катерина пережила із задоволенням, її призначили на посаду помічника дільничного інспектора на опорному пункті міліції в районі проспекту Молоді у Луцьку. Місцевість, з огляду на криміногенну обстановку, непроста. Але  найчастіше дільничним доводилося і доводиться нині “гасити” пристрасті у сімейних скандалах.
– У нас був один чоловік, який не любив сам ходити за такими викликами. Щоб спокійніше було, брав із собою мене, хоча я і дівчина. Потім уже, коли дзвонили і казали, що потрібна допомога, бо господар квартири “розносить” помешкання, йшла на виклик сама. Перше, що питали у мене, коли бачили замість чоловіка-міліціонера дівчину: “Що ж ви з ним зробите?” Але потім усі лишалися задоволеними. Брала у хуліганів пояснення. Інколи це відбувалося спокійно, а коли і не дуже. Часом навіть і “заспокоювати” доводилося, – розповідає Катерина.
Дехто на собі відчув важку руку дівчини-міліціонера. Кілька дебоширів взагалі перебралися жити в інше місце, аби не попадатися зайвий раз суворій помічниці дільничного. Таким чином “переселила” раніше судимого дрібного злодюжку, який у магазинах крав спиртне і створював чимало проблем міліціонерам. Після чергового такого злочину з ним “поспілкувалася” Катерина. В результаті чоловік разом з дружиною переїхав жити у Ківерці.
– Але найбільше запам’ятався випадок чергування якраз у перший день Пасхи. Усі з піднесеним настроєм прогулюються, відпочивають, а я на службі. І тут виклик до “сімейних”. Приходжу за адресою, увійшла до квартири, а там чоловік весь побитий. Бідолаха перебрав зранку, поки додому добирався – падав, а вдома ще й від жінки добряче дісталося. Довелося забирати його на опорний пункт. Всі люди на вулиці думали, що це я так його побила, – пригадує з посмішкою Катерина.
Нині дівчина працює в ізоляторі тимчасового тримання Луцького міськвідділу внутрішніх справ. До речі, вона перша жінка, яку сюди допустили на роботу. Раніше працювали тільки чоловіки.
Спочатку Катерина була конвоїром, доставляючи затриманих і підозрюваних у кримінальних справах у суди. Нині працює у самому ІТТ. Робота дівчині подобається, адже в ізолятор не завжди потрапляють дрібні злодії, хулігани і п’янички. Є чимало цікавих людей, з якими Катерина любить спілкуватися. А затримані більше довіряють і відкриваються дівчині, ніж чоловіку-тюремщику.  
У колективі Катерину поважають. Хоча особливо у міліції поблажок не роблять. Одного разу дівчині саме на 8 Березня випало бути у конвої. Чоловіків відпустили, а вона лишилася на посту.
Регулярно Катерина Бирилюк виходить і на охорону громадського порядку на вулицях міста. Попри те, що звання має невисоке, але у патрулі завжди за старшу – немає різниці, складається він із солдатів внутрішніх військ чи офіцерів міліції, бо начальство знає: там, де працює Катерина, завжди спокій. Як зізнається сама дівчина, всі розраховують на її фізичні можливості. У неї є одна пристрасть, про яку дівчина не розповідала нікому. Кілька років доволі професійно займалася пауерліфтингом (жим штанги лежачи). Про свої здобутки говорить дуже скромно, навіть трохи соромиться того, що долає вагу за сто кілограмів.
Хоча після здобуття вищої юридичної освіти Катерина Бирилюк мала б отримати офіцерські погони, але досі ходить у чині сержанта міліції. Причина банальна – немає вільних посад.
– Про що мріє жінка-міліціонер напередодні свята 8 Березня? – запитую у Катерини Бирилюк.
– Напевно, про те ж саме, що і будь-яка жінка. Але поки що більше думаю про роботу. Хотілося б дещо змінити профіль. Можливо, це не дуже реально, та я хочу спробувати себе, наприклад, у спецзагоні “Беркут”. У них там ніколи не служили жінки.
Сергій КРАЙВАНОВИЧ,
м. Луцьк
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•