Жителів селища знає не тільки по імені, але і як прозивають

То тільки на перший погляд здається, що в секретаря селищної чи сільської ради дещо технічна робота: видав довідку, зробив запис у погосподарській книзі, написав протокол сесії. Насправді клопотів у цієї людини значно більше. Бо приходять до неї люди зі своїми бідами і навіть таємницями. А часом… і з погрозами.Тетяна Шевчук обіймає посаду секретаря Заболоттівської селищної ради, що в Ратнівському районі, 13 років (а це четверте скликання). За цей час працює вже з третім головою. Каже, що кожного разу, коли на сесії її кандидатуру вносять на посаду секретаря, хвилюється. Адже це подвійна відповідальність перед людьми: як депутата і як посадової особи.
Тетяна Наумівна у Заболотті вже 25 літ. Приїхала сюди працювати товарознавцем, створила сім’ю і прижилася. А коли її вперше обрали секретарем, то через кілька місяців навіть пожалкувала, що звалила на плечі таку важку ношу.
– З людьми не знайома. А тут ще й пенсіонер Михайло Свіржевський (нині покійний) прямо мені у вічі сказав, що я чужа людина, потрібно місцеву в секретарі, хто людей знає. Мені так гірко було. І я пообіцяла, що знатиму кожного. Незабаром усіх мешканців Заболоття (а це понад чотири тисячі громадян) знала не тільки по прізвищах, але і як кого прозивають, де, на якому кутку живуть родини, – розповідає пані Тетяна.
Вона переживає, коли в когось із односельчан проблеми. Завжди болісно сприймає звістку про чиюсь смерть, адже саме до неї йдуть за документальним підтвердженням такої трагічної події. Радіє, коли реєструє народження (до речі, зараз народжуваність по селищній раді перевищує смертність) чи шлюб.
– Багато чого люди довіряють особистого, чого, здавалося б, мені й не потрібно знати, – каже. – Я, звісно, таємниці нікому не розповідаю. Іноді навіть погрожують. Був випадок, коли молодий хлопець хотів  одружитися з дівчиною, яка не подобалася його матері. Вона навіть мені пригрозила: розпишеш їх – не працюватимеш. Я, звісно, нічого молодим не сказала, зареєструвала шлюб. Але все з часом в їхній родині вляглося. Тепер це гарна сім’я – і всі щасливі. А скажи молодим про погрозу, ситуацію тільки б загострила.
За день Тетяна Павлівна може видати до 40 довідок. За кожною – чиясь доля, життя. Той потребує допомоги на дітей, іншому потрібна субсидія, старенька бабуся скаржиться, що в чарку заглядає внук, хтось лає владу в Києві. А тут, у селищі на кордоні з Білоруссю, все відгукується.
– Хоч і маю один прийомний день в тиждень, але ж не відправиш людину додому, яка прийшла за довідкою за 7-8 кілометрів з якогось віддаленого кутка. Як ти до людей – так і вони до тебе, – переконана Тетяна Шевчук.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•