На чотири шлюби всього два чоловіки

Галя – напрочуд весела й оптимістична молодичка. Жартами сипле, активно жестикулює, а в очах, таке враження, що бісики стрибають. Я не знаю, як складеться її життя в подальшому, але навіть те, що вона вже встигла, як сама зізнається, “натворити”, гідне окремої історії. Усі події – з вуст самої Галі.Каструлю з борщем –   на голову
Я заміж вийшла в 20, після двох років букетно-цукеркового періоду. Коля був уже хороший тим, що мої батьки його відразу сподобали. Мама зятем називала, щебетала, коли він приходив, і не давала мені забути про всі знаменні дати у житті нареченого: починаючи від дня народження і закінчуючи днем ангела найменшої дочки його улюбленої двоюрідної тітки. Та й Коля, варто сказати, був досить достойним кандидатом на мою руку і серце.
Весілля нам зробили помпезне: з голубами і лімузинами. Незчулися, як медовий місяць пролетів, а за ним і рік добіг до кінця. Потім народилася донька. Чоловік працював, я сиділа вдома серед памперсів і борщів.
…У той день свекруха прийшла у гості. Я накрила стіл, щоправда, без усіляких видумасів, по-домашньому: перше, друге і компот. Бігаю біля неї, обслуговую: “Мамо, а може, вам сметанки до борщику?” І раптом свекруха, гидливо скривившись, відсовує тарілку і звертається до свого синулі:
– Щось несмачний сьогодні борщ Галя приготувала. Пересолений, правда?
– Угу, – погоджується Коля, а сам їсть, аж за вухами лящить.
Я розсердилася не на жарт! Зі злості так вдарила ложкою по столу, що всі підскочили і вирячилися на мене. Свекруха десь поділася, чоловік почав захищатися. І знаєш, що я зробила, щоб поставити жирну крапку у наших стосунках? Не повіриш! Мстиво насадила йому на голову каструлю того “несмачного і пересоленого” борщу! Розлучилися ми після цього швидко. Суддею була строга дамочка, яка не на жарт перейнялася долею мого бідного Миколи. На першому ж засіданні вона вирішила, що я ходяча катастрофа і залишатися поряд зі мною – небезпечно для життя чоловіка.  
Нареченого «привезла» з Росії
Я знайшла роботу, вийшла нарешті між люди. Влітку вирішила використати свою відпустку на поїздку до родичів у Росію. Гуляла містом, оглядала краєвиди.  Якось одного дня у літньому кафе до мене підсів молодий і симпатичний із банальним заграванням:
– Одна? І така гарна!
– Так, українські дівчата – найгарніші у світі, – вирішила я підіграти цьому москалю.
Чесно кажучи, Вадим навіть зрадів, почувши, що я українка. Виявилося, що мама у нього з Донеччини. Відпустка моя добігала кінця. З Вадимом ми зустрілися ще три рази, і я, сплакнувши на пероні за тими кількома романтичними побаченнями, поїхала додому. Чесно кажучи, перші два дні пройшли у якійсь ейфорії: заскучала за своїми рідними, дочку з рук не спускала. На третій день зранку прийшло смс-повідомлення: “Виїхав. Зустрічай. Вадим”.
Отак Вадим став моїм другим чоловіком. Швидко знайшов роботу, жили у мене, дочку мою прийняв як свою. Все складалося так добре, що я іноді боялася навіть подумати про щось лихе.  Аби, не дай Бог, не накликати біду.
Не паспорт, а  любовний роман
Біди не трапилося. Сталося між нами якесь дурне непорозуміння, яке привело прямо до РАЦСу розлучатися. Я, взагалі-то, не особливо вірю у всіляке ворожіння, але тоді ніби хтось і справді наврочив та поробив. Жили ми добре, подружки не раз зітхали: “Ох, як же тобі, Галюнь, пощастило, ох-ох…” Тьху, може, котрась і дійсно недобре око мала?
Пам’ятаю, Вадим збирає речі, а я сиджу горда і незворушна, як Клеопатра. У голові малюю план-схему моїх дій на найближчу десятирічку і сама себе заспокоюю: тю, здався мені цей москаль! Проживу і без нього! Я йому швидко заміну знайду…
Вадим – на вокзал, а я – бігом до телефону, набирати знайомий номер:
– Альо, Колюню? Як справи, милий?
Здамся тобі легковажною, але вже через місяць мій перший колишній чоловік став моїм третім теперішнім. Це якщо рахувати кількість штампів у паспорті. І знову по колу: сукня (слава Богу, не біла), марш Мендельсона і та сама дама зі старомодною зачіскою, яка сер-йозним голосом оголошує всіх чоловіком і дружиною. Клянуся, вона вже мені підморгнула перед початком церемонії, як своїй знайомій! З такими темпами, які я показую у кількості одружень за такий короткий час – моє фото незабаром висітиме на “дошці пошани” у РАЦСі.
…Через три місяці я вже точно знала, яку велику помилку зробила. Ну, не любила я Миколу і не люблю. Вадим снився ледь не щоночі. Варто було дзеленькнути телефону, як я бігла хапати слухавку із шаленим стукотом серця: “А раптом це Вадим?” Коля не дурень, він сам усе зрозумів. Повернувшись одного вечора з роботи, я побачила на столі записку: “Але ж ти і стерво! Клин клином хотіла вибити? Не можу вже більше дивитися на твою замріяну фізіономію. У мене знайома суддя вже є – піду пораджуся з нею щодо розлучення.  Бувай. Але пам’ятай, що Бог трійцю любить…”
І у той же вечір нарешті подзвонив Вадим. Сказав, що він без мене жити не може. А я що? Я ж не проти, я тільки “за”, причому двома руками: за його повернення, за новий штамп про одруження. Ну мусили ми знову розписатися – синочок спільний ось-ось мав народитися! І тепер наш найсмішніший сімейний спогад із Вадимом –  це здивовані очі і зморщений у великих розумових трудах лоб жінки у РАЦСі, яка взялася вивчати мій паспорт. Віддавала нам його вже із четвертим і, сподіваюся, останнім штампом, коментуючи: “Вперше бачу паспорт, який можна читати, як роман. На чотири шлюби – два чоловіки! Щасти вам, дамочко!”
Юлія САВІНА,
Житомирська область

• Нравится
•