Графський маєток перепав хворим на туберкульоз
Колишній графський палац
Мабуть, найстарішою пам’яткою в Острожці Млинівського району, яка збереглася до нашого часу в доброму стані, є палац графа Ледухівського. У нього цікава історія, і якби 150-літній червоний бук, що до цього часу заглядає у колишні графські вікна, міг говорити, то переповів би дуже багато про ті давні події. А так їх по крупинках збирали із вцілілих документів ті, хто цікавився минулим колишнього єврейського містечка.Відомо, що Острожець переходив від одних власників до інших. Найперші – це князі Головні, які згодом стали Острожецькими, пізніше маєток придбали князі Малинські, потім – Семашки і Каховські. У XVIII столітті він переходить до панів Олізарів, а від них до графа Лукаша Ледухівського, маршалка Дубенського. В той час у письмових згадках йдеться, що це “містечко брудне і маленьке, заледве кілька десятків напіврозвалених жидівських хаток. Єдиною оздобою був прекрасний парк та величезний замок графа”. Ромунальд, онук Лукаша, у 40-х роках XIX століття збудував новий замок за проектом архітектора Генріха Марконе. Із записів, що збереглися, це був палац надзвичайної краси і такий самий дендропарк біля нього, який зараз має статус державного значення.
Ледухівські проживали тут до Другої світової війни. Ще досі є люди, які пам’ятають останнього нащадка з цього графського роду – Августа. Одні говорять, він був жорстоким паном, інші – добрим.
Граф Ледухівський не покинув маєток у 1939 році, і совєти, посадивши його на машину з картоплею, відвезли до Луцька. Кажуть, що острожчани бачили, як він підмітав там вулиці. За свідченням одного очевидця, графа Ледухівського розстріляли у луцькій тюрмі, а за “кримінальною справою” кагебістів – вислали в Узбекистан. Тут залишився його маєток, слуги, собака і гробниця у каплиці з покійною дружиною, де він молився щовечора.
Колишній графський палац
Нові господарі, а це обдерті червоноармійці, які прийшли у 1939 році, після випещеної польської армії, вразили місцевих жителів своїм жалюгідним виглядом. Вони й поселилися у графському палаці. Панський маєток відразу загадили, повалили огорожу, солдати обходились без туалету і до палацу не можна було пройти (за Польщі тих, хто не мав туалету, штрафували).
Після “визволення” у палаці розмістилися більшовицькі очільники – тут зробили райком партії, який був до 1959 року.
Стаціонар на 30 ліжок з інфекційно-терапевтичним, хірургічним та пологовим відділеннями до 1957 року розміщувався у сусідньому селі Малин, а вже 1 березня цього року відкрили Острожецьку центральну районну лікарню. Правда, з лютого 1959 року, після того, як районним центром став Млинів, вона стала дільничною. У 1959 році у графському маєтку відкрили туберкульозний диспансер, який працює до сьогоднішнього дня.
Більш детально про Острожецьку туберкульозну лікарню розповів головний лікар Юрій Мисько:
– Хто знає, що сталося б з графським маєтком, якби тут не зробили лікарню. Принаймні, таким чином він підтримується. Зараз ми входимо до складу туберкульозних закладів територіально-медичного об’єднання. В Рівному – головний обласний тубдиспансер, подібні заклади у нашій області є ще в Сарнах, Березному, Костополі, Володимирці, Острозі і Вербі, а дитячий – у селі Новостав. За рік можемо пролікувати 200 хворих, всього маємо 60 місць. У 1959 році він відкривався як відділення міжрайонного тубдиспансеру. Потім йому надали статус міжрайонного тубдиспансеру, який обслуговував Млинівський і Демидівський райони. Ще згодом тут зробили обласний туберкульозний санаторій на 100 ліжок, але людям важко сюди зі всієї області діставатися, тому остання його офіційна назва – туберкульозна лікарня, яку обслуговує майже 70 чоловік. У нас найчастіше лікуються усі хворі з області, які практично не мають де проживати або в них надто погані побутові умови. Можна сказати, що часто це просто бомжі. Ми навіть вимушені були ввести в штат охоронців. Фінансування лікарні добре, нема заборгованостей, за шкідливість нашим працівникам доплачують 30 відсотків до зарплати.
Харчування тут справді дуже повноцінне, бо, окрім державного фінансування, Юрій Костянтинович налагодив роботу підсобного господарства, яке додатково надає власні продукти на суму не менше 50 тисяч гривень.
З медикаментами теж проблем нема – їх отримують централізовано.
– Тільки найбільша біда, що до нас часто потрапляють безвідповідальні хворі, які живуть ні для себе, ні для сім’ї, ні для держави, – скаржиться головний лікар. – А ще вироблять групу і за ті гроші п’ють. Бачте, туберкульоз така хвороба, що біль вже тоді, коли людину практично врятувати неможливо. А є багато хворих, які могли б вилікуватися, якби сер-йозно поставилися до своєї проблеми.
Юрій Костянтинович прекрасно розуміє, що лікарня потребує капітального ремонту, на який потрібно 700 тисяч гривень. Зараз доводиться підтримувати її своїми силами і вона у досить пристойному стані. Тут, на його думку, дуже добре були продумані вентиляційна і каналізаційна система, яку, зрозуміло, нові господарі порушили. Особливо вражають величезні підвальні приміщення, де зараз розмістилися кухня і їдальня.
Про колишній палац ходять різні легенди, і був випадок, коли Юрія Костянтиновича попередили: “Дивись, щоб тобі лікарню не розібрали”. Виявляється, хворий надумав шукати тут скарб. Цього, зрозуміло, їм ніхто не дозволив робити.
Юрій Мисько мріє, аби на території лікарні ще поставити капличку.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО