Замість книжки – пляшка та цигарка?
Як тільки і хто тільки не знущається з української, а читай, державної мови – починаючи з найвищих законодавчих і чиновницьких трибун і закінчуючи найпаскуднішою бульварною газеткою та рекламними роликами. Її калічать неуки, її ігнорують, нехтують чиновники, її зневажають і топчуть знавіснілі проросійські п’явки, що приросли до тіла нашої неньки й уже кілька сотень літ смокчуть її кров. До написання цих не вельми радісних думок спонукало те, що нову українську книжку в сільських районах купити практично неможливо. У самому райцентрі Любешів вже майже два десятки років як перестала працювати єдина на весь район книгарня, і сподівань, що вона відновиться в найближчому майбутньому, нема. Причин чимало: жалюгідні тиражі україномовних видань, зумовлені податковим тиском на вітчизняні видавництва, прогресуюча дорожнеча паперу та полігра-фічних послуг та зруйнована ще на початку дев’яностих книготорговельна мережа. Якщо видати й розтиражувати книжку ще з горем наполовину якось можна, то розповсюдити її, тобто продати – велика проблема. Приміщення книгарні в Любешові віддали в “надійні” руки приватника, а він торгувати українськими книжками ніколи не буде: не-ви-гід-но! То, може, таки треба зробити, щоби було вигідно? Звільнити від податків видавництва, перекрити “краник” російській продукції, заохотити письменників! Звільнити від податків бодай на певний час навіть тих же самих продавців, якщо вони реалізовуватимуть виключно українську продукцію! Бюджет держави майже нічого не втратить, бо які прибутки від справи, якою ніхто не займається? Проте скільки користі це принесе – важко переоцінити. Чому б, скажімо, кошти на розвиток української книжки не брати за рахунок додаткового податку, накладеного на продавців тютюновими та алкогольними виробами? Таких “точок” не лише по містах і селищах, а й у кожному забитому селі он скільки розвелося! І не потрібно боятися за зменшення фінансових потоків до бюджету: бажаючих споювати й труїти націю від цього не поменшає, а якщо й поменшає – то лише на користь нашому майбутньому. Вихід є, але нема кому це робити. Міністерство освіти (в особі сумнозвісного міністра Табачника) відмовлялося проводити під своєю егідою традиційний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Щороку в ньому бере участь близько п’яти мільйонів школярів, студентів, учнів профтехучилищ, курсантів та слухачів військових навчальних закладів. Не помилюся, якщо скажу, що цей конкурс своєрідний стартовий майданчик для майбутніх авторів майбутніх українських книжок. Для формування майбутніх коцюбинських, вінграновських, тютюнників сучасні промосковські табачники ставлять шлагбауми. І що найприкріше, на їхній, рідній землі.
Микола ШМИГІН,
Волинська область
| Comments: |
