Країна, де радянські танки слугують містками, а похід до школи може коштувати життя

Минає 22-а річниця з дня виведення радянських військ з Афганістану. Тепер там базуються американські миротворчі війська. Та й досі лунають перестрілки на вулицях. Чим живе сьогодні ця країна? Про це розповіла наша землячка Зоряна, донька відомого на Волині журналіста та письменника Віктора Вербича, яка більше року працювала в Афганістані.
Афганці живуть у глиняних хатках і палацах
– Зоряно, про Афганістан я нічого доброго не чула, а Ви не злякались і таки поїхали туди. З якою місією і де саме перебували?
– Я працювала в міжнародній громадській організації з головним офісом у Парижі. Загалом майже півтора року, з виїздами у відпустки. Більшість часу я жила в Кабулі. Одним з найбезпечніших регіонів країни вважається провінція-ущелина Пандшир. Тут неймовірно красиві краєвиди гір та річок, але повсюдно ці пейзажі “оздоблюють” ржаві радянські танки – колись тут були великі бої. На полях можна побачити цілі танкові кладовища, деякі з них слугують місточками чи міні-дамбами в численних річках.
– Які склалися загальні враження від країни? Що сподобалось, запам’яталось, а від чого отримали негативні емоції?
– Вражень вистачить на все життя. Сподобалися місцеві жителі, відчуття глибинного духу історії в місцях перебування та одруження Александра Македонського, кривавих походів Чингісхана, древніх буддистських храмів.
Не сподобалося, на жаль, теж багато чого. Перш за все, країна зруйнована – війни змінюють одна одну, що не дозволяє відновити інфраструктуру та розвивати економіку. Тут страшний контраст в добробуті простих бідових людей та місцевих політиканів і керівників військових угруповань, які розкидаються мільйонами. Багато хто потрапив у владу прямо з військових траншей, отримавши посади в обмін за складання (чи тимчасове приховання) зброї. Молодь, яка не бачить свого майбутнього вдома, мріє покинути країну при першій нагоді. Через культурні відмінності та низький рівень безпеки наше спілкування з місцевим населенням було обмеженим. Афганці не можуть прийти в більшість ресторанів, куди ходять іноземці. Натомість, ми не могли відвідати місцеві харчевні – на думку наших радників, це становило небезпеку. Через це ми майже ніколи не ходили пішки – пересувалися містом лише на авто, хоч і звичайному, неброньованому, на відміну від ООН чи представників американських приватних компаній. В Мазарі я могла іноді пройтися вулицями міста, але лише в компанії якогось чоловіка.
– Неодноразово доводилося чути, що місцеве населення малограмотне. Чим вони займаються, як заробляють гроші?
– За статистикою, лише 28% дорослого населення є освіченими. При цьому грамотними є 43% чоловіків, а жінок – лише 12%. В багатьох регіонах Афганістану відвідування початкової школи для дівчаток є надзвичайно небезпечним кроком, що може коштувати життя – їхнього чи їхніх батьків. Відповідно, через власну консервативність, небезпеку чи відсутність шкіл поблизу, багато дівчаток до неї ніколи не ходять. В рамках багатьох проектів ми намагалися дати хоча б базову освіту дівчаткам та жінкам. Для цього за згодою родини в приватних будинках організовували класи грамотності.
В Афганістані 75% населення мешкає в селах, де виживає за рахунок дуже примітивного ведення сільського господарства. Більшість земель є малопридатними для вирощування чогось їстівного чи пасовищ. До того ж, через регулярні засухи, повені та зсуви грунту гинуть врожаї та тварини. Живуть люди здебільшого дуже бідово, в глиняних хатах, але з обов’язковим парканом навколо. В містах теж багато бідних, які перебиваються поденними заробітками – вантажать, носять, будують. Правда, політична та нарко- “еліта” зводить до абсурдного блискучі та архітектурно-комічні палаци, що коштують сотні тисяч доларів. В народі їх називають витворами “наркархітектури”, тобто заробітків від офіційно забороненої торгівлі наркотиками. Опіумний мак, на відміну від більшості злаків та овочів, росте дуже гарно на сухих піщаних грунтах Афганістану, до того ж, дає шалені прибутки на міжнародному кримінальному ринку – куди кращі, ніж прибутки від якоїсь моркви чи цибулі.
Щоправда, не все аж так погано. Освічені афганці мають блискучі кар’єрні можливості у великих містах – за них борються міжнародні організації і компанії, перекуповують та переманюють, дають можливості для професійного росту та дуже конкурентоздатну зарплатню. Чесно кажучи, афганець з вищою освітою має можливість чесно заробляти куди краще від українця, особливо в столиці. Правда, це за рахунок роботи з міжнародними структурами, що для багатьох афганців є певним ризиком. Через військові дії в країні багато хто продовжує сприймати будь-які міжнародні структури як окупантські, хоч вони й не мають відношення до військових представництв чи операцій.

Підлітки воюють з 14 років
– Ця країна відома постійними міжусобними війнами. Як це позначається на мирному населенні? Кажуть, діти з шести років вже вміють стріляти…
– Місцеве населення є жертвою цих безкінечних міжусобиць, їх гине значно більше, ніж представників воюючих сторін. І гине не лише від випадкових перестрілок, помилок розвідки, коли періодично розстрілюються цілі весілля чи похоронні церемонії. Найбільше помирає від бідності та хвороб, які легко лікуються у цивілізованому світі. В сільській місцевості доступ до медичних закладів дуже обмежений, до того ж, вимагає чималих коштів, яких у більшості нема.
Руслана ТАТАРИН

• Нравится
•