Захворів, випив, втік…
От що-що, а гроші на препарати, якими лікують туберкульоз, держава виділяє справно і у повному об’ємі. Приблизно по 100 доларів в день для першовиявлених. Лікуватися потрібно довго і нудно: від чотирьох місяців у стаціонарі до року, а то і двох. Свідомі люди чемно приймають медикаменти і будують здорові і райдужні плани на майбутнє. А от несвідомі лише підліковуються і… тікають. Випити, вколотися, на заробітки. Їздять у маршрутках, кахикають (туберкульозний кашель дуже схожий на сухий кашель курця), недоїдають. А паличка Коха підступна! Якщо її переносник двічі за квартал перерве курс лікування, вона стане нечутливою до антибіотиків. Мало того, хвороба модулюється і почне ще швидшими темпами розвиватися у медикаментозному середовищі. Виникає нова полірезистентна форма туберку-льозу. Хворий буде заражати здорових такою ж модульованою і стійкою до антибіотиків паличкою. І врешті-решт все одно повернеться до лікарні. Добре, якщо переможе недугу. А якщо ні? Як от привезли 26-річного заробітчанина із Москви вже на ношах. Недолікувався у свій час, потім мерз у вагончику, горілкою грівся. Через два місяці помер від дво-стороннього туберкульозу…
Примусове лікування не за горами?
– От іду я нещодавно по коридору, – згадує один випадок Василь Загорулько. – Назустріч пацієнт із відкритою формою. Порівнявся зі мною і злорадно так посміхаючись як кашляне мені в обличчя! Спеціально! А що найцікавіше – я нічого не можу йому зробити, як і інші лікарі, які його рятують. Не маю права силоміць тримати у лікарні. Нотації можу лише читати: “Грицько, схаменись! Сашко, не пий! Колю, помреш!”
Щоправда закон про примусове лікування хворих на полірезистентну форму туберкульозу є. Як розповідає головний лікар тубдиспансеру, до червня треба владнати всі справи і можна його застосовувати в дії. У нас в області такі хворі у супроводі конвою направлятимуться у Луківську тублікарню. Її ремонтували і переробляли, враховуючи думку європейського світу, який вважає негуманним лікувати людей без їхньої на те волі. Окремі євробокси, сім квадратів простору на одного хворого, санаторно-курортні умови – усе це заради того, щоб нарешті лікар мав можливість прийти у суд і довести, що людина соціально небезпечна і її слід негайно зачинити у цьому закладі до повного одужання. А поки йдуть приготування, у медиків голова пухне: що робити із гратами на вікнах? Якщо поставити – Європа образиться за негуманність і кричатиме, що це не тюрма. А не постав – стрибатимуть з вікон ці хворі, як зайці, у самоволку за пляшкою оковитої…
Щеплення та проба Манту
Поки що світ не придумав нічого іншого у профілактичній та діагностичній боротьбі проти туберкульозу, окрім щеплення та проби Манту. Так зване БЦЖ колють у передпліччя маляти при народженні, а потім повторно у 7 та 14 років. Оцей виболений рубчик у майбутньому захистить хворого від ускладнень і важкого перебігу хвороби. Адже практика показує, що найчастіше вмирають і дуже важко піддаються лікуванню ті люди, які не отримали вакцинацію у повному об’ємі. Колись, ще у 80-х роках, Канада відмовилася від щеплення, позаяк подолала у країні епідемію. Але через п’ять років змушена була негайно повернутися до старого методу, бо різко зросла кількість хворих. Розвинуті країни, до речі, дуже уважно стежать за спалахами туберкульозу. Вгодована і здорова Голландія років десять тому зарясніла заголовками в газетах: “Жах! У нас спалах туберкульозу!” У країні була оголошена епідемія, всіх масово почали перевіряти. А причиною стали два чоловіки: син і батько, у яких виявили туберкульоз. Це для нас смішно, а голландці тоді перелякалися не на жарт. Єдиним раннім методом діагностики туберкульозу є реакція Манту. Під шкіру час від часу вводять туберкулін, тобто антиген, який показує, чи була дитина в контакті з хворими. Збільшена проба (почервоніння на місці уколу) стає першим дзвіночком для фтизіатрів – у родині не все гаразд. Дитина може бути здорова, а от хворіти бабуся, батьки, дяді чи тьоті. Але перед будь-яким щепленням чи профілактичною пробою дитину варто ретельно оглянути – вона має бути здоровою. Якщо дитя щойно “вилізло” із затяжного грипу, має глисти чи підвищений алергенний стан – краще підлікувати, а лише тоді, через кілька тижнів, давати “добро” на вакцинацію.
А що там в Африці?
Анатолій Нікітченко, фтизіатр Рожищенської райлікарні, кілька років пропрацював медиком у Африці. Нещодавно повернувся зі своїми враженнями. Мовляв, у Африці основна проблема – неосвіченість. І, звісно ж, високий рівень захворюваності на туберкульоз.
– В обов’язковому порядку їхні діти мають отримати щеплення, а от проби Манту там не роблять, – розповідає Анатолій Олександрович. – Вважають, що це зайва трата часу, та й позбирати дітвору по Африці важко. Діють програми, які фінансує Всесвітня організація охорони здоров’я: надання медикаментів, підготовка кадрів. Проте, наприклад, на рівні Мозамбіку, при міністерстві є всього одна особа, яка займається питаннями епідемії туберкульозу. І ще одна людина із середньою освітою, яка працює на рівні області. Тобто роль нашого тубдиспансеру зі всіма його апаратами, лабораторіями, штатом фтизіатрів та хірургів виконує всього одна особа. Відповідно, стаціонарний етап відсутній, а хворобу виявляють нашвидкуруч, методом аналізу мокротиння. Поставив медик діагноз, знайшовши в харкотинні паличку Коха, і все: хочеш жити – лікуйся амбулаторно, не хочеш – помирай.
Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Comments: |