У 30 літ змайстрував аеросани, у 50 – жатку, у 80 – тракторця із січкарні
{mosimage}83-річного Григорія Москалюка, груди якого прикрашають ордени “Знак пошани”, “За мужність” та 14 медалей, у його рідному селі Вовничі Млинівського району називають майстром на всі руки. Все одно як у тій народній приказці – він і швець, він і жнець, і на дудочці гравець.Під час воєнного лихоліття неодноразово був за крок від смерті: у рідному селі, коли ховалися від фашистів у схроні, на фронті у Східній Пруссії, коли осколки від міни вп’ялися у тіло, у 1945 році, коли на річці провалився під лід і дивом викарабкався. Зате додому фронтовик повернувся героєм – при нагородах, з командирським годинником, у хромових чоботях. Ще й з фотоапаратом та акордеоном.
– Усе це – трофейні речі, – розповідає Григорій Устинович. – Коли повернувся додому, то відбою від односельців не було. Той хотів сфотографуватися, той – музику послухати, той – навчитися грати на “кардіоні”.
Якось задумав Григорій Москалюк змайструвати снігохідні аеросани, про які давно мріяв. Бо присілок Березина, що входить у склад села Вовничі і де мешкають Москалюки, – віддалік від шосейної дороги. Усі деталі для машини Григорій Устинович зробив власноруч. Лишень двигуна довелося купувати. Агрегат вийшов напрочуд комфортабельним та дієвим, коли після снігопадів Григорія Устиновича просили завезти до району чи до області. Особливо пам’ятає день, коли терміново доставив у пологове відділення райлікарні породіллю, котра там благополучно народила сина…
Григорій Устинович працював у місцевому колгоспі на зернозбиральному комбайні – і його під час жнив занепокоїло те, що зачасти косарка не може захопити полеглу пшеницю. Ось тоді й визріла у хлібороба думка про встановлення на жатці спеціальних металевих пальців, які піднімали б полеглі пасма. Новинка не тільки вдало “прижилася” на Москалюковому комбайні. Її відразу ж запровадили на всіх “Нивах”, що були у господарстві. А потім – і в усьому районі. Обіцяли за неї Григорію Устиновичу “золоті гори”, але дісталося раціоналізатору три сотні карбованців від колгоспу.
– І за це спасибі, – каже чоловік, – отим новшеством вдалося врятувати великий врожай.
Григорій Москалюк – з тієї когорти людей, які ніколи не сидять без діла. Йому постійно, як сам каже, давай щось майструвати. І у поважних літах творча думка не покидає селянина. Свіжим витвором його фантазії та рук став тракторець, зібраний з усіляких “беушних” запчастин – інколи абсолютно не причетних до трактора. Так, приміром, вал для задіяння причіпних механізмів – від звичайної січкарні, мости, коробка передач, диски – від автомобілів. Саморобний тракторець став сільському раціоналізатору найпершим помічником в обробітку землі на ниві, що дісталася після розпаювання.
– Колись було більше здоров’я, але менше землі для господарювання, – каже Григорій Устинович, – тепер навпаки. Але є бажання працювати, тому вірю: ще якусь “родзинку” неодмінно придумаю. Дав би тільки Бог здоров’я…
Сергій НОВАК,
Рівненська область
| Comments: |
