Квартирантка перевернула усе життя
Підпис відсутній
– Ну як ти?
– Ніяк.
– Не хвилюйся, все буде добре.
– Том, про що ти говориш?!
Подруга не знала, чим зарадити і які слова підібрати для вбитої горем Насті...
***
Тамара пам’ятає її весілля, хоч з того часу пройшло уже більше сорока років. І ту музику, що вигравала у дворі, засипаному вишневим цвітом. Як їй усі заздрили – сільська дівчина виходила заміж за красивого лейтенанта! Це тепер військові не в моді, а тоді вони були найперспективнішими женихами. Аркадій вирізнявся на фоні місцевих парубків і виглядом, і галантністю, і дотепністю. А пізніше він і Томку познайомив зі своїм товаришем Сергієм, й вона теж “вискочила” заміж за військового. Тому вони майже весь час, не враховуючи восьми років, були разом, дружили сім’ями. Знали одне про одного усе.
Прожила Настя з Аркадієм дуже добре, незважаючи на те, що не мали дітей. Наважилися було всиновити, але жінка прихворіла, і якось усе затягнулося. А потім чомусь обоє засумнівалися, мовляв, це надто велика відповідальність. Осіли вони в затишному містечку Західної України, поближче до родини. Настя з Аркадієм дуже любили внучат Тамари і задарювали їх усілякими подарунками. Останнім часом подорожували і Україною, і навіть почали виїжджати в Європу. Подруга інколи аж по-доброму їм заздрила, бо вони з чоловіком нікуди не могли рушити – то синові треба допомогти, то доньці.
***
Якось Настя при зустрічі сказала, що її далека родичка просить прийняти на квартиру доньку, котра поступила у місцевий медичний коледж. Відмовити не виходить, бо одна кімната (жили у трикімнатній) майже пустує. Гості інколи там заночують або братова племінниця, яка навідується до них погостювати із сім’єю. Аркадій нічого проти не мав, мовляв, два роки це й не довго.
***
18-річна Люся виявилася скромною дівчиною. Закінчивши школу, не поступила в медичний вуз і тепер хоче попробувати щастя потрапити туди після медичного коледжу. Дівчина старанно вчилася, вечорами ніде не вешталася. Інколи до неї заходила її однокурсниця Маринка, намагаючись кудись витягнути, але марно. Та була веселою, доброю вертихвісткою. До дівчат Анастасія Петрівна і Аркадій Георгійович з часом звикли і не раз чаювали усі разом за столом.
– Твій Аркадій розцвів останнім часом, – сказала якось подрузі Тамара.
– Ой, де там. Стогне все, що спина болить, – байдуже відповіла Настя. – А от з Люсею щось коїться. Вона й так не надто говірка, а останнім часом геть замкнулася в собі. Позавчора помітила, що вийшла з кімнати у ванну наче заплакана. Чи з навчанням які проблеми, чи, мо’, дитина закохалася? Вік такий, що все береться дуже близько до серця. Знаєш, Том, я вже до неї звикла і хвилююся як за рідну дитину...
– Через це ми всі пройшли, нічого страшного, – лишень додала до почутого подруга.
***
Більше цю розмову не заводили. А десь через місяців два Настя подзвонила і тривожним голосом попросила приїхати до неї. Тамара після базару відразу подалася до подруги. Ще й не встигла присісти в крісло, як почула:
– Ти знаєш, мені здається, що Люся вагітна.
– Люся?! Та ти ж говорила, що вона не совається вечорами, не гуляє, як теперішні дівки. Хіба може в селі хлопця якого має?
– Нічого не знаю, але видно, що покруглішала і ходить, як тіло без душі. Знає її мама про це чи ні?
– Ну ти у це не вмішуйся, такого не втаїш. Якщо це правда, то скоро побачить.
– Аркадію сказала про це, та він слухати не хоче. Теж ходить якийсь сам не свій, дратується будь з чого. І я гризуся сама не знаю чому. Ой, давай-но вип’ємо вина, племінниця якесь грузинське привезла.
***
Люся, здавши зимові екзамени, поїхала на канікули. Анастасії Петрівні чомусь не хотілося, щоб вона приїжджала до них – в душу закрався неспокій, хоча ніяк не могла знайти цьому причину. Але в останній день Люсиних канікул, у неділю зранку засюрчав дзвінок у двері. Відкрила. На порозі крім Люсі стояла її мама Галя. Ввічливо привіталася, зайшла у вітальню, куди її запросила Анастасія Петрівна. А Люся, геть пополотнівши, швиденько шмигнула у свою кімнату. Накривши стіл, жінка запросила гостю.
– Тьотю Настю, не знаю, з чого почати і як сказати...
– Господи, та що сталося? – з хвилюванням поцікавилася Анастасія Петрівна.
– Моя Люся... жде дитину.
– Таки правда, – зітхнула господиня хати.
– Ви знали? – здивувалася Галя.
– Не знала, але останнім часом щось таке запідозрила. Хоча це для мене було трохи дивно, бо Люся спокійна дівчина, нікуди не ходила. А я й не додумалась, що у неї є хлопець у селі.
– То не хлопець зробив їй дитину...
– Господи! Люсю зґвалтували?
– Люсю звабили...
Насті перехопило подих і все попливло перед очима: “Ні, цього не може бути”.
– Ваш Аркадій в діди їй годиться, і так занапастив нашій дитині життя. Та якби я була знала...
Більше Настя нічого не чула, впавши як сніпок біля стола. Очунявши, попросила відвести її в кімнату. Через деякий час додому повернувся й Аркадій, який виходив по справах. Побачивши в хаті Люсину маму, зніяковів.
– Ну, що, зятю, будемо робити? – в’їдливо, але спокійно запитала Галя, молодша від нього на років двадцять.
– Це вже наші справи з Люсею, – спокійно відповів той. – Я знайшов квартиру, ми туди переїдемо.
Ці слова почула й Настя.
***
Через два дні всі речі Аркадія і Люсі були спаковані. Коли до під’їзду під’їхала машина, Настя, вийшовши з кімнати, ледь видушила із себе.
– Ти його справді любиш?
Дівчина почервоніла і опустила голову.
– Таки правду кажуть, що в тихому болоті чорти водяться, – додала Настя, закриваючи хатні двері.
Тамара тоді декілька днів від неї майже не відходила, боячись, аби подруга не накоїла лиха. Та їй самій, як тепер кажуть, мало не зірвало “кришу”: хто б подумав, що з вигляду “скромняшка” виявиться таким стервиськом – залізла під старого діда! Колись жартувала, мовляв, якщо є потреба, то любити треба ще й старих дідів. Та тепер не до жартів. На Настю страшно глянути. А та мала голодранка пристроїлася непогано: старий має добру пенсію, ще й підробляє у школі, жеребець неспрацьований, а квартира, ясне діло, залишиться дитині... Діждався нарешті, як Авраам від тої молодої служниці, як там її... . Та тепер це не має значення, головне, витягнути Настю з депресії – бідкалася подруга.
Олеся ХАРЧУК
| Comments: |
