Налякав…
Було це у важкі дев’яності роки минулого вже століття. Прилавки у магазинах були напівпорожні, роботи у селах не було, адже колгоспи проходили так звану “реорганізацію”, а фактично розвалювалися. Селяни змушені були пекти хліб, бо грошей купувати не завжди вистачало.
Дядько Іван зі своїм старшим сином взяли у колгоспі коні, упряж попросили у діда Мітьки, який мав ще польську шкіряну, і поїхали у село Тростянець до млина. Там був тоді (мабуть, і зараз є) великий млин, у якому не тільки мололи на борошно, але й дерли крупи. Млини в той час були популярні і мали великий оборот.
Батько із сином завантажили підводу мішками із зерном ще звечора (бо коні узяли на ніч). Вдосвіта виїхали до млина. Коли приїхали, вже була черга з кількох підвод. Дядько Іван знав, що їхня колійка раніше ніж через дві години не підійде, тому прив’язали коні, кинули їм сіна і пішли на “точку” пропустити по чарці. Повернувшись за хвилин сорок, побачили невтішну картину: коні були без шлей, гнуздечок, а прив’язані віжками до нашильників. Зрозуміли, що хтось поласився на шкіряну добротну збрую. А може, хтось пожартував? Та дядько Іван був чоловік з гумором, сміливим і рішучим, тож не знітився, а зайшов у млин, де стояв гурт чоловіків і владним голосом сказав: “Щоб через півгодини упряж була на конях, а ні – то зроблю, як мій батько зробив!” Особливо наголосив на останніх словах. Усі принишкли. Сказавши це, дядько Іван із сином знову пішли перекинути “по сто”. Незабаром повернулися. Радо помітили, що їхні коні запряжені в упряж діда Мітьки. Чоловіки, хто не молов, стояли надворі, чекаючи їх. Стали допитуватися, що ж його батько зробив. Дядько Іван ніяк не хотів признаватися, та коли почали пропонувати за це могорич, то згодом здався і відповів, не моргнувши оком: “Що зробив, що зробив? Пішов на базар та й другу купив!”
Оторопілий натовп за мить вибухнув реготом.
Леонід Хмілевський,
с. Дерно,
Ківерцівський район,
Волинська область
| Comments: |
