У Піддубцях стоїть тринадцятикупольна церква!
Храм Святої Покрови
Волинська земля багата на церковні реліквії. І не дивно, спрадавна тут любили бувати князі та королі. Будували свої резиденції й обов’язково зводили храми. Один з таких – у Піддубцях.
Село невеличке, нараховує близько тисячі жителів, але дуже ошатне. Його назва пішла від місцевості, яка колись була вкрита борами. Тут, під розлогими дубами, зупинилися подорожні перепочити від пекучого сонця. Раптом помітили, що з найкремезнішого дерева полилося дивне сяйво. Підійшли ближче й побачили, що на ньому проявилася ікона Божої Матері. І зрозуміли люди, що це віщий знак. Так тут виникло поселення.
Десь в середині XVI ст. в селі Піддубці луцькі монахи заснували скит. Він, на жаль, не зберігся. А донині найціннішою пам’яткою на території села є православна церква Святої Покрови. Її історія сягає кількасотлітньої давнини. Вона будувалася як греко-католицька на кошти Людвіки Гонорати, дружини київського воєводи Станіслава Любомирського, власника Рівного і Дубна. Як пише волинський дослідник Петро Троневич, автором проекту був видатний архітектор, єзуїт Павло Ґіжицький. Храм удекорували стараннями власника Олики, великого коронного гетьмана, князя Міхала Казімєжа Радзивіла (Рибоньки).
– За однією з легенд, гроші на будівництво нашої церкви офірувала імператриця Катерина ІІ, – розповідає протоієрей Микола Лафета, настоятель храму Святої Покрови у Піддубцях.
Проте історики цю версію заперечують. Мовляв, достовірно відомо, що церкву звели у 1745 році – задовго до сходження на трон згаданої імператриці.
А Петро I присилав гінців за водою
У церкві був орган, співав прекрасний хор і грав відомий на всю Волинь духовий оркестр. Тож вона була не лише духовним, а й культурним центром краю. На її утримання жертвувала кошти волинська шляхта – родини Войнаровських, Крашевських, Конопацьких, Рогозинських, Сангушків та чимало інших.
Біля храму колись било джерело з цілющою водою. Серед жителів села побутує легенда, що до нього ще цар Петро І присилав гінців за водою. Мрія місцевого священика – знайти той втрачений ключ.
Інтер’єр церкви вражає олійним живописом. Тут є дерев’яне різьблення, датоване ХIX століттям (у тому числі чотириярусний позолочений іконостас).
Цікаво, що ця святиня ніколи не зачиняла своїх дверей – тут служилося у різні часи. Не стерли з лиця землі храм ні війни, ні радянська влада. Хоча шкоди заподіяли немало. У п’ятдесятих роках минулого століття древні монастирські мури розібрали на цеглу і віддали на… будівництво ферми. По периметру навколо храму висадили дерева. Цим не лише різко обмежили прицерковну територію, а й унеможливили відведення поверхневих вод від споруди, її природне обвітрення та просушування. Крім того, замурували вентиляційне вікно у підвальному приміщенні. У святині стало зовсім сиро, стіни почав роз’їдати грибок.
– Я прийшов сюди служити двадцять років тому, – пригадує настоятель храму. – Церква була зовсім обдерта, все сипалося, підлога провалювалася, бо геть прогнила, всередині лежав сніг.
Стараннями священика, прихожан, інших добрих людей і з допомогою держави (церква включена до Державного Реєстру нерухомих пам’яток України), особливо за останні роки, вдалося зробити дуже багато для порятунку святині. Як засвідчують дані істориків, ще навіть у недалекому 2005-му храм був у вкрай незадовільному, плачевному стані. Благо, вдалося вибити кошти. За п’ятилітку освоїли майже 3,5 мільйона гривень. У першу чергу кошти спрямували на новий дах, “позолоту” куполів, заміну вікон та нову підлогу (з підігрівом!). У храмі стало затишно, сухо і тепло. Але на реставрацію настінного живопису, боротьбу із грибком, який все ще роз’їдає стіни, потрібна майже така ж сума.
Біля чудотворної ікони зцілюються люди
Колись Свято-Покровська церква мала дуже багато цінностей. На жаль, варвари її розграбували. Дивом вціліла чудотворна ікона Піддубцівської Матері Божої. Кажуть, це копія тієї святині, що об’явилася мандрівникам на дубі (після чого вони і заснували поселення). На її пам’яті – безліч історій-зцілень. До ікони постійно здійснюють паломництво. Цікаво, що село відвідувала Леся Українка, яка приїжджала до своєї подруги Марії Биковської, котра працювала вчителькою у церковно-приходській школі. Ці події поетеса описала у своєму нарисі “Школа”.
І нині у Піддубці приїжджає дуже багато людей. І не лише з Луцька та окраїн – поспішають з різних куточків України, навіть із закордону. Моляться, просять і отримують допомогу.
– Ось нещодавно був випадок, – зізнається священик. – У Луцьку в реанімації лежала жінка. Фактично надії, що вона виживе, не було. До нашого храму прийшли її родичі – на колінах молилися біля ікони два тижні. І та жіночка почала одужувати. Коли її виписали, уся сім’я – від малого до старого – приїхала подякувати Матінці Божій. Із собою привезли велику ікону, оздоблену бурштином. Ще був вражаючий випадок, який мені переповіли односельчани. Місцевий мешканець був контужений, лікарі вже його списали. А він звернувся у молитвах до ікони – і став чути й говорити! Взагалі, люди рідко афішують проблеми, з якими приходять. А, отримуючи поміч, дякують інкогніто. Кажуть: “На небі знають, від кого і за що”.
– Церква має тринадцять куполів. Що символізує така, як на перший погляд, містична цифра? – цікавлюся в отця Миколая.
– То є 12 апостолів та Ісус Христос, – відповідає. І додає: – У нас всередині цього храму є ще один – Святого Миколая. Колись тут молилися монахи. Нині ж ми використовуємо це приміщення як музей.
Церкву Святої Покрови XVIII ст. науковці вважають одним із найцікавіших взірців барокової архітектури на Волині. Неподалік розташована брама, що залишилася від давньої огорожі, яку свого часу розібрали і цеглу віддали під ферму. Ворота теж потребують реставрації. Можливо, колись держава згадає і про них…
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
