Молитва не припинялася 300 літ

Село Оконськ Маневицького району добре відоме в Україні своїми унікальними джерелами та форелевим господарством. Значно менше людей знає про старовинний дерев’яний храм Успіння Пресвятої Богородиці, якому майже 300 років. За три століття в ньому жодного разу не припинялася служба. У світі вирували війни та відбувалися катаклізми, а в Оконській церкві люди молилися. Так триває і донині. Зведено сільський храм з витесаних сокирою колод. Вже вісім років настоятелем храму – ієрей Олександр Лановий. Допитливий священик ретельно вивчає історію церкви та села і знає чимало цікавих подробиць.За приблизними даними, храм збудовано у 1718 році. В збірнику “900-ліття православ’я на Волині” за 1892 рік  згадується Оконськ: “...Церква Успіння Богородиці існує більше двох століть, дерев’яна, з такою ж дзвіницею. В селі нараховується 503 жителі, з яких три особи духовного сану. Церква володіє 53 десятинами землі”. Одна з версій стверджує, що храм значно древніший.
– Наша церква зроблена сокирою, – пояснює технологію будівництва отець Олександр. – Клали бруси один на одного і тесали, щоб щільно підігнати. Все зроблено настільки добротно, що без жодного цвяха простояло стільки літ. Ще одна цікава особливість: церква споруджена на високому горбку, але без кам’яного фундаменту. Замість нього – звичайні дубові пеньки. У храмі залишилися царські ворота XVIII cтоліття і унікальний іконостас. Коли тут побував відомий волинський дослідник і краєзнавець Петро Троневич, то був вражений тим, що храм так добре зберігся.
За словами священика, це – заслуга усіх його попередників, які дбали про церкву, заслуга всіх прихожан та жертводавців.  
– У нашому селі був священик Петро Сукманський – непересічна постать, видатна людина, – продовжує настоятель оконського храму. – Він служив ще за Польщі і в роки Другої світової війни. Аж до 1949 року. В молодості співав у хорі Федора Шаляпіна. Завдяки отцю Петру в селі були врятовані від розстрілу люди. Він для мене взірець духовного наставника та священослужителя, похований біля нашого храму. Збираю і записую спогади про нього. До нас приїжджала внучка отця Петра Сукманського і розповідала багато цікавого про нього.
В історії церкви Успіння Пресвятої Богородиці було чимало і доброго, і поганого. Але храм завжди був осередком духовності. Під час Першої світової війни в Оконську стояли резервні частини російської армії.   
– Офіцери і солдати молилися в нашій церкві, – продовжує отець Олександр. – У нас навіть є документальне підтвердження: в храмі збереглися книги з християнської бібліотеки 200-го Іжорського піхотного полку, також лампадка – дар від солдатів саперного батальйону, датована вереснем 1915 року. І ще одна святиня – Володимирська ікона Божої Матері від солдатів обозу забезпечення. Давно немає на світі тих людей, а їхні дари збереглися.
За всю історію існування храму він жодного разу не зачинявся. В усі часи тут молилися люди. Навіть в радянський, атеїстичний період він був відчинений і тут творилася молитва. Сюди завжди йшли православні і з радістю, і з горем. Навіть важко уявити, – розмірковує священик, – скільки тут звучало звернень та прохань до Господа, скільки разів просили благословення та дякували за милість Божу.
– В селі кажуть, що якщо священик приходить в цей храм, то він служить в ньому до смерті, – розповідає ієрей. – Як мій попередник, отець Григорій Кирильчук. Також приклад мудрого наставника і духовного пастиря. В ті роки на весь район було чотири чи п’ять діючих храмів, то колись казали, що отець Григорій похрестив половину жителів райцентру та всіх навколишніх сіл.
Нещодавно в Оконськ приїжджав Святослав Піскун – колишній генеральний прокурор. З’ясувалося, що в цій старовинній церкві хрестили його дружину і дочку.
– Документальне підтвердження на дружину відшукали, а на дитину не знайшли, – продовжує священик. – Тоді багато людей під час хрещення просило навіть не записувати їх, адже в комуністичні часи це могло зашкодити кар’єрі.
Цей храм можна назвати духовною перлиною Волині. На Водохреща в Оконськ приїжджає кілька тисяч людей. Тут і далі трапляються дива, тільки потрібно щиро, з вірою молитися.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
 

• Нравится
•