«Щоб нам жилось, хотілось і моглось! На турбазі, на дорозі, на снігу та на морозі!»

Доктор архітектури, професор, завідувач кафедри образотворчого мистецтва інституту мистецтв Волинського національного університету імені Лесі Українки Олександр Лесик заряджає своїм оптимізмом та енергією. У січні йому виповниться 67 літ, але виглядає він молодше свого віку і почувається бадьорим: активно і творчо працює, готує дев’яту персональну виставку. У пана Олександра неабияке почуття гумору, він видає жарти та афоризми, які варто записувати. Під час розмови ми намагалися з’ясувати: чому українці шукають п’ятий кут у “Чорному квадраті” Малевича і до чого може привести число 13?
Олександр Лесик родом з містечка Полонне Хмельницької області. Закінчив архітектурний факультет Львівського політехнічного інституту.
Ще зі студентських років досліджує пам’ятки архітектури України: замки та монастирі. Першою серйозною роботою у 1969 році, яку виконав разом з Борисом Григоровичем Возницьким, став проект відродження Олеського замку, згодом – замок у Свіржі.
У 1973 році захистив кандидатську дисертацію. Працював головним архітектором Рівненської області.
– Мене запросили у Луцьк, у тодішній філіал політехнічного інституту завідувати кафедрою архітектури, – Олександр Володимирович пригадує, як він став волинянином. – Згодом, коли в педагогічному інституті відкривали кафедру образотворчого мистецтва, то запропонували її очолити. Ще десять років керував інститутом мистецтв.
Але ніколи не переставав займатися живописом та наукою. Захистив докторську дисертацію, написав дві монографії “Замки та монастирі України” та “Охорона і реставрація пам’яток архітектури України”. Тому науковець добре знає ситуацію зі спадщиною минулих віків:
 – Простий приклад: у сусідній Польщі понад 36 тисяч пам’яток архітектури, в Україні – тільки 2024. Нам повинно бути соромно. Але державні кошти для збереження та відродження пам’яток практично не виділяють. В Україні 116 фортець, проте більшість зруйновані, використовуються одиниці.      
За словами професора, Україна тільки тоді стане передовою державою, коли буде розвивати освіту та науку. Країна, яка розміщена у центрі Європи, могла б стати лідером. Але у нас поки що найменші зарплати, найменші пенсії і ми перші по СНІДу. Чому так? У нас люблять шукати зовнішніх ворогів, але винні тільки ми самі. Навіщо шукаємо п’ятий кут у “Чорному квадраті” Малевича? У нас забагато лицемірства та заздрості, а керуючись заповідями Божими, потрібно людям робити добро.
– Я в будь-якій ситуації залишаюся оптимістом, – продовжує пан професор. – Мій вчитель у політехнічному інституті казав: “Якщо зайця бити три роки флейтою по голові, то він стане композитором”. Тому найголовніше: вірити, що ми – українці, здорова і сильна нація, і майбутнє буде за нами. Для цього нам потрібна єдина державна мова – українська. Ми можемо спілкуватися російською, англійською, французькою чи на ідиші, але боронь Боже вводити другу державну мову. Це знищить Україну.
Допомагає у житті професору почуття гумору, яке ніколи йому не зраджувало. І Олександр Володимирович сказав новорічне побажання всім читачам нашої газети:
“Щоб нам жилось, хотілось і моглось!
На турбазі, на дорозі, на снігу та на морозі,
Біля Стиру і на Світязі, і під сонцем, і під місяцем!
А Господь оберігав від заздрісників, лицемірів та дурнів”.
– Я себе відчуваю в душі молодим, тому що знаю одне правило: цигарки, горілка, чужі жінки, сіль, цукор, теща, зайва вага, гроші, радіація, СНІД, кава, лікарі, міліція, ДАІ, Лазаренко, злодії, судді, адвокати, митники, юристи, аферисти, Медведчук, Шуфрич, Кучма, Кравчук, Янукович, Ющенко, Тимошенко і 13-те число до добра не доводять, – жартує професор Олександр Лесик.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО   

• Нравится
•