Цікаві факти із життя та смерті патріарха Володимира (Василя Романюка)
Продовження.
Початок у №№ 47, 48, 50
«Прямий, негнучкий тілом, як і духом»
21-річного Василя Романюка після закритого судового процесу етапували до місця відбування покарання – спецтабір “Холодний” на Колимі. У документальному нарисі “Патріарх Володимир, або Спогади про батька” його син Тарас зазначає: “…через весь Союз везли морем, в трюмах, на Далекий Схід (так він вперше побачив море). Там, на Колимі, розпочалася уже нова епопея – в таборах, у постійному протистоянні між кримінальниками, “ворами в законі” і колишніми бійцями ОУН-УПА, що й сприяло остаточному становленню батька як людини й громадянина. “Мої університети” – називав він період 40-х – 50-х років”. Стійкість, незламність духу проявлялися навіть у зовнішності Василя Романюка. Про це свідчать спогади побратима по колимському таборі Івана Гнатюка: “Голодні і виснажені важкою роботою, більшість в’язнів були сутулими, ходили по-старечому зігнутими, байдужі до свого вигляду, а от Василь, як запам’яталося, був завжди зібраний, стрункий, акуратний. Не дивно, що свою гуцульську поставу зберіг він до самої смерті. Був такий же прямий і негнучкий тілом, як і духом”.
Саме під час цього ув’язнення в спецтаборі “Холодний” на Колимі, як ми уже зазначали, Василь Романюк прийшов до глибокої віри в Бога. Разом з ним сиділо чимало віруючих людей – і православні, і греко-католики, і протестанти, і старообрядці, й істинно-православні (ті, що не визнали підпорядкування РПЦ радянській владі ). Були тут єпископи, керівники церковних юрисдикцій різних деномінацій. Гуртувалися, незважаючи на релігійні розбіжності та протиріччя, бо всі разом ділили одну баланду.
Не без впливу ув’язненого духовенства Василь Романюк повністю простудіював Біблію, перечитав таємно багато релігійної літератури, яку вберегли духовні отці. Перебуваючи у концтабірних умовах, Романюк приймає доленосне рішення: на волі стати священиком. А уже під час магаданського заслання це рішення остаточно викристалізувалося, і він посилено вивчає богослов’я, філософію, дістає потрібну літературу, де тільки може.
Одружився на засланні
Тут хотілось нагадати, що можливості самоосвіти з’явились у в’язнів після деякої лібералізації системи виправно-трудових таборів у СРСР. Був відмінений номерний облік (тепер до арештантів звертались за прізвищем), нараховувалась мізерна заробітна плата, дещо покращилось харчування та медичний догляд, збільшилась дозволена кількість посилок та передач. Це сталося завдяки повстанням політв’язнів (в основному колишніх бійців ОУН-УПА та “лісових братів” з країн Прибалтики), що прокотилися в 1953-1954 роках після смерті Сталіна (найбільші в Норильську, Кенгірі, Караганді). Бо тільки таким чином можна було при комуністичному режимі відстояти свою людську гідність та елементарні права.
9 серпня 1953 року Василь Романюк дав розписку про звільнення з табору. Проте на підставі Указу МВС МДБ від 16 березня 1948 р. він з 28 серпня перебував на засланні у м. Магадан (звільнений згідно з Указом Генерального прокурора СРСР від 19 березня 1956 р.).
Олександр ВАХРАМЄЄВ
Далі буде
| Comments: |
